УГЛЯРЕ́НКО Петро Володимирович (25. 06. 1922, х. Мила Київського пов. Київської губ., нині село Бучанського р-ну Київської обл. — 06. 11. 1997, Ужгород) — письмен­ник. Член СПУ (1958). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закінчив Ужгородський учительський ін­ститут (1954). Працював у газетах «Закарпатська правда», «Советское Закарпатье», кореспондентом Українського радіо по Закарпатській обл., завідувачем редакції художньої літератури видавництва «Карпати», головним редактором студії телебаче­н­ня в Ужгороді. Очолював Закарпатську організацію СПУ. Від 1961 — на творчій роботі. Тематика творчості — фронтові спогади, економічний та культурний роз­виток Закарпа­т­тя, морально-етичні про­блеми. Нариси, стат­ті та оповіда­н­ня друкували в журналах «Україна», «Жовтень», «Колгоспник України», «Радянська жінка», «Зміна», «Прапор», альманасі «Карпати», в багатьох колективних збірниках. Нариси ви­дано окремими книгами: «Рясний цвіт» (Уж., 1954), «Іван Мочкош з Ракошина» (Уж., 1957), «Станція “Піонерія”» (Уж., 1959), «Доброго ранку, земле» (К., 1961), «Коли за­ймається зоря» (Уж., 1961), «В горах Карпатах» (К., 1963). Його твори пере­кладено вірменською, осетинською, російською, словацькою, угорською мовами.