Тарнопольський Волтер

Визначення і загальна характеристика

ТАРНОПО́ЛЬСЬКИЙ Волтер (Володимир; 01. 08. 1932, м. Ґронлід, провінція Саскачеван, Канада — 15. 09. 1993, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — канадський правознавець, громадський діяч українського походження. Закінчив Колумбійський (1955), Саскачеванський (1957) і Лондонський (1962) університети. Працював професором права у Саскачеванському (1959–60, 1963–67) та Оттавському (1962–63, 1979–83) університетах і у юридичній школі Осґуд-Холл при Йоркському університеті (1967–68, 1972–79); деканом факультету права Віндзорського університету (1968–72); заступником ректора Йоркського університету (1968, 1972–73). Почесний доктор Університету Сент-Томас (1982) й Альбертського університету (1986), королівський радник (1982). Від 1983 — суддя Верховного суду провінції Онтаріо. Як фаховий захисник прав людини брав участь у підготовці низки законодавчих документів на провінційному та федеральному рівнях, зокрема закону (1978) та хартії (1982) про права і свободи у Канаді. Член багатьох громадських і професійних установ: директор Центру з прав людини при Оттавському університеті, віцепрезидент управління Інституту імені П. Могили у Саскатуні (1964–66), президент Асоціації громадянських свобод Канади (1977–81), член Комітету з прав людини ООН (1977–83), Інституту прав людини. Довголітній президент фундації Канадського інституту українських студій, голова Комітету оборони В. Мороза. Автор багатьох публікацій у періодиці. У рукописах залишилися його праці «Канадські українці» (1962–83), «Багатокультурність, канадські українці та Україна» (1968–93), «Дисиденти в Радянському Союзі» (1970–79), «Права людини в СРСР і що вони означають для українців у Канаді» (1974). Зберіг спогади мистецтвознавця, громадського діяча В. Буряника про заснування Комітету українців Канади (1982).

Завантажити статтю