МОРО́З Валентин Якович (15. 04. 1936, с. Холонів, нині Горохівського р-ну Волинської обл. — 16. 04. 2019, Львів) — учасник опозиційного руху, історик, публіцист. Чоловік Р. Мороз. Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2009). Закінчив Львівський університет (1958). Від­тоді учителював, від 1964 працював у Івано-Франківському педагогічному ін­ституті. 1 вересня 1965 заарештований, 20 січня 1966 за звинуваче­н­ням у антирадянській пропаганді серед студентів, поширен­ні самвидаву, який отримував від М. Гориня та інших осіб, агітації за від­торгне­н­ня України від СРСР засуджений до 4-х р. таборів суворого режиму. Покара­н­ня від­бував у Мордовії та Владимирській тюрмі (РФ). У квітні 1967 написав «Репортаж із заповід­ника імені Берії», в якому викрив сваволю КДБ і табірної адміністрації, антилюдяність комуністичного режиму. Нелегально пере­дав рукопис до Львова В. Чорноволові, який роз­тиражував його та поширив самвидавом. 1968 твір зʼявився у ж. «Сучасність» (Мюнхен) і окремим ви­да­н­ням у його бібліотеці. 1969 звільнений, повернувся до Івано-Франківська. Написав публіцистичні есе «Мойсей і Датан» (окреслив про­блему національної вторин­ності, за­значив, що «нація може жити тільки тоді, коли є люди, готові за неї вмерти»), «Серед снігів» (порушив тему моральної від­повід­альності національної еліти перед су­спільством, звеличив І. Дзюбу за працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?»), «Хроніка опору» (викрив злочин­не нище­н­ня національної культурної спадщини). 

1 червня 1970 заарештований удруге за «Репортаж із заповід­ника імені Берії» та есеї. На захист М. скерували листи до офіційних ін­станцій О. Мешко, В. Стус, М. Косів, М. Осадчий, колективні заяви під­писали І. Дзюба, І. Світличний, З. Франко, В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Ігор та Ірина Калинці, М. Савка-Качмар, Л. Дашкевич, Н. Строката-Караванська, О. Антонів, Я.-П. Кендзьор, Ю. Шухевич. Під час суду В. Чорновіл, І. Дзюба та Б. Антоненко-Давидович від­мовилися давати свідче­н­ня. 18 листопада 1970 засуджений до 6-ти років тюрми, 3-х років таборів особливого режиму й 5-ти років засла­н­ня. Від­верта фальсифікація справи та не­адекватність судових ухвал викликали негативну реакцію громадських і офіційних організацій демократичних країн, зокрема українських діаспорських обʼ­єд­нань і їхніх періодичних ви­дань. Від­булися демонстрації по­близу посольств і консульств СРСР у США та Канаді, створений спеціальний комітет «В обороні Мороза». Покара­н­ня знову від­бував у Владимирській тюрмі та Мордовії. Брав активну участь у протестних акціях політвʼязнів і голодува­н­нях. Заочно обраний членом англійського ПЕН-клубу. 

За наполяга­н­ням помічника Президента США Дж. Картера з питань національної без­пеки, координатора Ради національної без­пеки З. Бжезинського (роз­глядалося в СРСР 5 місяців) М. потрапив до числа 5-ти дисидентів для обміну на радянських шпигунів Р. Черняєва та В. Енгера, засуджених у США до 50-ти р. увʼязне­н­ня. У квітні 1979 прибув до США. Викладав у Гарвардському університеті (Нью-Йорк), 1980–82 на­вчався в УВУ в Мюнхені. Захистив докторат «Етнонім “Україна” (на матеріалах дум та історичних пісень)». Від 1981 мешкав у м. Торонто (Канада). Видавав ж. «Анабазис» (1980–91), водночас заснував радіо­про­граму «Бумеранг-Контакт» (1986–91), від 1982 спів­працював у г. «Українські вісті». Реабілітований за обома вироками. 1991–93 — професор, завідувач кафедри україно­знавства Українського полі­графічного ін­ституту (Львів); від 1993 — професор кафедри гуманітарних дисциплін Львівського університету фізичної культури; також викладав політологію у Львівському регіональному ін­ституті Національної академії державного управлі­н­ня при Президентові України. Вів цикл пере­дач «Історичний календар» на львівському радіо. Його твори опубліковано англійською, французькою, іспанською, німецькою мовами.