Публічне управління

Визначення і загальна характеристика

ПУБЛІ́ЧНЕ УПРАВЛІ́­Н­НЯ  — вплив органів публічної влади на су­спільну й приватну жит­тєдіяльність людей з метою її збереже­н­ня, впорядкува­н­ня або пере­творе­н­ня. П. у. — це продукт су­спільства на певному етапі його роз­витку. Воно має су­спільне при­значе­н­ня — про­гнозувати, вирішувати су­спільні про­блеми (а по можливості, запобігати їх виникнен­ню), ефективно служити громадянам, виробляти й реалізувати стратегії су­спільного роз­витку. 

До зав­дань П. у. належать: 

• ефективне викори­ста­н­ня природних, трудових, матеріальних, інформаційних, інших ресурсів; 
• справедливий пере­розподіл основних су­спільних благ; 
• під­тримка громадського порядку; 
• гарантува­н­ня без­пеки людини, су­спільства, країни; на­да­н­ня громадянам різноманітних послуг; 
• збереже­н­ня та покраще­н­ня духовного здоровʼя су­спільства; 
• формува­н­ня баче­н­ня майбутнього та інтеграція су­спільних зусиль для його досягне­н­ня. 

Одна з ви­значальних ознак П. у. — системність. Основними компонентами П. у. є субʼєкти, обʼєкти, цілі, результати, процеси й засоби. Субʼєктами ви­ступають органи публічної влади — державної та місцевого самоврядува­н­ня. Серед науковців існують 2 під­ходи, що перед­бачають від­несе­н­ня різних органів державної влади до субʼєктів П. у. За широкого під­ходу цими субʼєктами вважають органи усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та державні органи, що мають наскрізний або пере­хідний (змішаний) характер (глава держави, Рахункова палата тощо); за вузького — лише органи виконавчої влади. Обидва під­ходи цілком правомірні для від­повід­них зав­дань аналізу П. у. Так, при роз­гляді його на рівні окремої галузі су­спільної діяльності, території або виробничо-господарського комплексу простежують пере­важно підзакон­ну виконавчу й роз­порядчу діяльність органів виконавчої влади, що має ви­значальний вплив на конкретні обʼєкти управлі­н­ня. Однак при аналізі П. у. всієї сукупності су­спільних галузей, територій та виробничо-господарських комплексів за­стосовують широкий під­хід, оскільки на такому рівні неврахува­н­ня політико-управлінської діяльності глави держави, парламенту, контрольної діяльності судів та інших державних органів призводить до формува­н­ня сут­тєво викривленого уявле­н­ня про процеси управлі­н­ня державою загалом. 

Обʼєкти П. у. — різноманітні види людської діяльності, що, залежно від мас­штабу, набувають ознак су­спільних процесів та від­носин і соціальних ролей. Від­повід­но до основних сфер су­спільного життя ви­окремлюють 4 загальні типи обʼєктів П. у.: економічні, соціальні, духовні, політичні. Результати людської діяльності, а також природні ресурси (земля, надра, ліси, річки тощо), самі по собі не є обʼєктами П. у. Ними ви­ступають види діяльності з виробництва, роз­поділу, викори­ста­н­ня будь-яких обʼєктів, цін­ностей, територій та ресурсів. При цьому органи публічної влади покликані управляти не усіма, а тільки тими проявами, сторонами, взаємозвʼязками різних видів людської діяльності, що мають значе­н­ня для всього су­спільства, стосуються реалізації всезагальних потреб та інтересів. 

Виходячи з су­спільних інтересів, цілі П. у. полягають у забезпечен­ні бажаних для су­спільства результатів у певних сферах су­спільного життя або станів певних су­спільних під­систем чи су­спільства загалом. Справжні та актуальні джерела їхнього формува­н­ня — внутрішній стан су­спільства і про­блеми, що його турбують. Для ви­значе­н­ня цілей П. у. потрібна певна цін­нісна основа, зумовлена, з одного боку, нормами між­народного права, між­державними угодами, кон­ституцією країни, з іншого — традиціями, культурою, звичаями кожного су­спільства тощо. Ви­значе­н­ня цілей П. у. має базуватися на су­спільних інтересах. Оскільки діяльність від­повід­них органів П. у. не продукує товари, послуги або духовні цін­ності важливим є ро­зумі­н­ня його ролі у су­спільстві як фактору, що забезпечує можливість різноманітної су­спільної діяльності. 

Результати П. у. — управлінські ріше­н­ня та дії, що мають сприяти вироблен­ню матеріальних та духовних благ. Загальний процес П. у. є сукупністю неперервних взаємоповʼязаних дій та функцій, спрямованих на забезпече­н­ня досягне­н­ня цілей держави. Він фактично складається з числен­них процесів П. у., покладених в основу діяльності будь-яких його органів, що перед­бачають виробле­н­ня та реалізацію регулювальних, організувальних і контролювальних впливів у різних сферах і галузях су­спільства. При цьому виникає ієрархія процесів П. у., здійснюваних на різних його рівнях (вищому, центральному, регіональному, місцевому). З по­гляду універсальних управлінських функцій, процес П. у. доцільно ро­зуміти як неперервний циклічний процес реалізації функцій планува­н­ня, організації, мотивації та контролю, повʼязаних із функціями прийня­т­тя рішень і комунікації. У будь-якій су­спільній галузі та на будь-якому рівні воно перед­бачає обовʼязкове здійсне­н­ня всіх складових за­значеного циклічного процесу. 

Серед засобів П. у. ви­окремлюють 2 основні групи: методологічні та ресурсні засоби. З них найбільш важливими є спеціальні методи П. у. (адміністративні, економічні, соціально-політичні, морально-етичні, науково-аналітичні), від вибору та належного за­стосува­н­ня яких критично залежить ефективність викона­н­ня кожної управлінської функції. Загалом у сучасному світі дієве, ефективне та орієнтоване на су­спільні потреби П. у. є одним із ключових факторів про­гресивного роз­витку країни. У цьому звʼязку при оцінюван­ні су­спільної ефективності П. у. загалом, а не окремого його напряму, доцільно виходити з того, що головним критерієм такої ефективності має ви­ступати рівень су­спільного роз­витку в людському вимірі. Не­зважаючи на економічне зро­ста­н­ня, зміцне­н­ня військової могутності держави, збільше­н­ня її між­народного авторитету та ін., роботу ін­ститутів П. у. можна вважати су­спільно ефективною лише за умови під­вище­н­ня якості життя пере­важної більшості громадян країни.

Літ.: Державне управлі­н­ня: Під­руч. Т. 1. К.; Дн., 2012; Бакуменко В. Д., Бондар І. С., Горник В. Г., Шпачук В. В. Особливості публічного управлі­н­ня та адмініструва­н­ня: Навч. посіб. К., 2017; Горник В. Г., Кравченко С. О., Бакуменко В. Д. та ін. Роз­виток публічного управлі­н­ня в Україні: теоретичні, методологічні та практичні аспекти. К., 2018.

С. О. Кравченко

Завантажити статтю