Сова Петро Петрович

Визначення і загальна характеристика

СОВА́ Петро Петрович (11. 07. 1894, с. Гайтовка, нині Словач­чина — 10. 06. 1984, Ужгород) — громадсько-політичний і культурний діяч. Закінчив класичну гімназію в Пряшеві (нині Словач­чина, 1913), на­вчався на юридичному факультеті Будапештського університету. Під час 1-ї світової війни 1915 мобілізований до австро-угорської армії. 1916 потрапив у російський полон. Утримувався по­близу Києва та в м. Саратов (Росія). 1919 при­їхав до Ужгорода, учителював. Закінчив Кошицьку юридичну академію (нині Словач­чина, 1922). Від­тоді працював в Ужгородській філії міністерства освіти Чехо-Словач­чини, був аташе з питань культури при губернаторі Під­карпатської Русі, 1924—27 — за­ступник мера Ужгорода. Брав активну участь у діяльності «Рус­ского культурно-просветительского общества имени А. Духновича» (бібліотекар, член президії). Від 1935 — секретар русофільської Центральної руської народної ради (ЦРНР), член Руської національно-автономної партії. Водночас — голова освітньо-благодійного фонду «Школьная помощь» (1935—38). Пере­бував у опозиції до автономного уряду А. Волошина (1938). Став за­ступником голови ЦРНР, що закликала чехо-словацький уряд надати широкі права русофілам. Після окупації Закарпа­т­тя угорськими військами отримав посаду в комісаріаті управлі­н­ня та в Ужгородській міській раді, де працював до приходу радянських військ. У період становле­н­ня системи радянських органів влади в Закарпат­ті виконував обовʼязки за­ступника голови Мукачівської народної ради (нині Закарпатська обл.), від­повід­ав за місцеву економіку. 29 жовтня 1944 при­значений головою міського Народного комітету Ужгорода, був одним із активних борців за воз­зʼ­єд­на­н­ня Закарпа­т­тя з УРСР. 1946—51 — директор, 1951—56 — головний зберігач фондів Закарпатського крає­знавчого музею (Ужгород). Плідно за­ймався крає­знавчою роботою, проводив археологічні дослідже­н­ня. Автор книг, путівників і буклетів «Подкарпатская Русь и рус­ский язык» (1936), «Прошлое Ужгорода» (1937; 1992), «Архитектурные памятники Закарпатья» (1961), «Ужгородский замок» (1968; 1972), «Мукачевский замок» (1969; 1971), «Невицьке» (1970; усі — Ужгород) та ін.

Літ.: Магочій П. Р. Формува­н­ня національної самосві­домості: Під­карпатська Русь (1848—1948). Уж., 1994; Совіна С. «Мій батько чекав не на тих руських». Адміністратор Петро Сова був перед смертю забутий і роз­чарований // Срібна Земля-фест. 2001, 1—7 берез.; Копотун І. М., Жолтані М. І. В памʼять Петру Сові: Істор нарис. К., 2017.

М. М. Вегеш, М. Ю. Токар

Завантажити статтю