ВОЛО́ШИН Августин Іванович (псевд. — Верховинський Андрій; 17. 03. 1874, с. Келечин Марамороського комітату, нині Між­гірського р-ну Закарпатської обл. — 19. 07. 1945, Москва) — президент Карпатської України, громадсько-політичний діяч, греко-католицький священ­ник, педагог, журналіст, видавець. Доктор фізики й математики горожанських шкіл (1900). Герой України (2002, посмертно). Студіював богословʼя в Ужгородському теологічному ліцеї (1896) й Пожоні, закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті (1900). Одержав диплом учителя народних шкіл 1897. Того ж року висвячений на священика, став капеланом Цегольнянської церкви в Ужгороді. Від 1900 — професор, 1917–38 — директор Ужгородської греко-католицької учительської семінарії. 1933 Папа Пій ХІІ іменував його папським прелатом.

Засновник, почесний голова, керівник видавничої та літературно-наукової комісій (1920) товариства «Просвіта» в Ужгороді. 1922–38 за його редакцією товариство «Просвіта» видавало щорічник «Науковий збірник товариства “Просвіта”», від 1925 — «Літературно-науковий та господарський місячник “Просвіти”» та щороку — наук.-популярний «Календар». Організатор (1929) та голова (1937–38) «Учительської громади». Редагував тижневик «Наука» (1903–14, згодом «Свобода», 1922–38), від 1921 видавав релігійний місячник «Благовестник». З його ініціативи для веде­н­ня друкарської та видавничої справи в Ужгороді засновано товариство «Уніо» (1902–38) та видавництво «Пчолка». 1907 випустив угорською мовою «Практичну граматику малоруської мови» (пере­види­да­н­ня 1920), де об­стоював живу народну мову та мовну спільність українців. Член-засновник, голова Руської народної ради в Ужгороді. Один з організаторів Християнської народної партії, від якої був обраний послом до Чехо-Словацького парламенту (1925–29). Очолював Педагогічне товариство Під­карпатської Русі, Під­карпатський банк. 1921–24 брав участь у ви­дан­ні місячника «Ко­оператив» та спів­працював із часописом «Під­карпатська Русь».

Державний секретар уряду А. Бродія. Від 26 жовтня 1938 — премʼєр-міністр 2-го Автономного уряду Під­карпатської Русі. 15 березня 1939 сейм цього уряду в м. Хуст (нині Закарпатської обл.) обрав Волошина президентом Карпатської України. Після боїв із карпатськими січовиками угорські війська зайняли край. Із частиною січовиків та уряду емігрував до Праги.

Від 1939 — завідувач кафедри педагогіки, від 1945 — ректор УВУ. 12 травня 1945 заарештований НКВС у Празі. Увʼязнений у Московській Лефортівській та Бутирській тюрмах, де й помер від паралічу серця.

Автор низки під­ручників: «Азбука» (1904), «Наука о числах для 1 и 2 клас­сов народных школ» (1919), «Педагогічна психологія», «Педагогіка і дидактика» (обидва — 1920), «Исторія педагогики для учительських семинарій», «Педагогика и дидактика для учительських семинарій», «Памяти Александра Духновича» (усі — 1923), «О соціальном вихованю» (1924), «Коротка історія педагогіки для учительських семінарій» (1931), «Логіка», «Методика народно-шкільного на­вча­н­ня», «Фізика й хемія» (усі — 1935), «Коротка історія психології», «Примітки на “Меморандум” Комітета по введен­ню у школах російських під­ручників» (1937; усі — Ужгород), «Педагогічна етика», «Про шкільне право будучої української держави» (обидві — 1942), «Педагогічна методологія. Методологія на­вча­н­ня» (1943; обидва — Прага). Автор художніх творів, зокрема книжечок «Сорока казок», «Праздники», «Робинзон», «Ицко и Яцко» (усі — 1904), «Марійка Верховинка» (1931), «Без Бога — ні до порога» (1935), «Фабіо­ла» (1913); «Князь Ляборець», «Син срібної Землі».