СИДОРЯ́К Микола Іванович (02. 10. 1891, м-ко Великий Бичків, нині с-ще Рахівського р-ну Закарпатської обл. — 18. 09. 1934, Москва) — громадсько-політичний діяч. Працював на виробництві, за­ймався самоосвітою. 1912–18 служив на австро-угорському флоті, брав участь у пов­ста­н­нях на кораблях, за що 1918 був заарештований і увʼязнений. Після звільне­н­ня повернувся на батьківщину. 1920 став одним із організаторів Між­народної соціалістичної партії Під­карпатської Русі, разом із І. Локотою організовував її місцеві осередки. Під­тримав ідею реалізації пролетарської революції в Угорщині та Закарпат­ті. Від 1921 — активний член ново­створеного крайкому КП Чехо-Словач­чини (КПЧ), очолював заводський партійний осередок у Великому Бичкові. Брав участь у страйках і демонстраціях, організованих партією. На парламентських виборах у Чехо-Словач­чині 1924, 1925, 1929 обирався депутатом парламенту. Член керівного органу крайкому КПЧ (1922–30), делегат всіх зʼ­їздів КПЧ між­воєн­ного періоду. Дотримувався проукраїнської, але прорадянської орієнтації, пропагував ідею воз­зʼ­єд­на­н­ня Закарпа­т­тя з УРСР. За антидержавну діяльність за­знав пере­слідувань з боку чехо-словацької влади. 1931 через важку хворобу ві­ді­йшов від активної партійної діяльності, за пропозицією ЦК КПЧ ви­їхав на лікува­н­ня до СРСР.