Піхно Дмитро Іванович

ПІХНО́ Дмитро Іванович (01. 01. 1853, х. Нестерівка Чигиринського пов. Київської губ. — 29. 07. 1913, Київ, похований у маєтку Агатівка побл. с. Бугрин Острозького пов. Волинської губ., нині Рівненського р-ну Рівненської обл.) — право­знавець, економіст, громадсько-політичний діяч. 1874 закінчив Університет св. Володимира у Києві зі ступенем кандидата юридичних наук (учень М. Бунге), де й працював: від 1877 — приват-доцент, доцент, від 1884 — екс­траординарний, 1888—1901 — ординарний професор кафедри політ­економії та статистики юридичного факультету. 1879 захистив кандидатську дисертацію «Ком­мерческие операции Государствен­ного банка», 1888 — докторську дисертацію «Железнодоржные тарифы: опыт ис­следования цены железнодорожной пере­возки». Прихильник економічних теорій англійської класичної школи, теоретик ринкової конкуренції та капіталістичної раціоналізації промисловості й сільського господарства. Від 1879 — редактор, водночас від 1883 — спів­видавець г. «Киевлянин» (після 1907 формально полишив редакторство). У 1890-і рр. — 1901 не раз був обʼєктом об­струкцій демократичного студентства, але, не зважаючи на це, часто сприяв поновлен­ню звільнених з Університету св. Володимира студентів. 23 січня 1905 при­значений членом Особливої наради з пере­гляду чин­них щодо цензури та у справах друку по­станов і виробле­н­ня проєкту нового в цій сфері статуту. Від вересня 1905 і до кінця життя — неформальний лідер консе­рвативно-монархічних кіл Пів­ден­но-Західного краю, хоча й не поділяв по­глядів крайніх правих. Ідейний противник українофільства. Прикметну вагу мав збірник його політичних статей «В осаде» (К., 1906). Публічно критикував політику С. Вітте. Від 1907 — член Державної ради Російської імперії. Об­стоював необхідність загальної народної освіти та роз­витку місцевого самоврядува­н­ня. 1908 висунув ідею виборів членів Державної ради Російської імперії за національними куріями від західних губерній та за­провадже­н­ня у них на основі цієї системи повноцін­ного земства (реалізовано 1911, зокрема у Волинській, Київській, Подільській губерніях). 1911—13 — противник сфальсифікованої Бейліса Справи, сприяв проведен­ню альтернативного роз­слідува­н­ня, надавав сторінки «Киевлянина» для оприлюдне­н­ня його результатів.

Завантажити статтю