Піхно Дмитро Іванович

Визначення і загальна характеристика

ПІХНО́ Дмитро Іванович (01. 01. 1853, х. Нестерівка Чигиринського пов. Київської губ. — 29. 07. 1913, Київ, похований у маєтку Агатівка побл. с. Бугрин Острозького пов. Волинської губ., нині Рівненського р-ну Рівненської обл.) — правознавець, економіст, громадсько-політичний діяч. 1874 закінчив Університет св. Володимира у Києві зі ступенем кандидата юридичних наук (учень М. Бунге), де й працював: від 1877 — приват-доцент, доцент, від 1884 — екстраординарний, 1888–1901 — ординарний професор кафедри політекономії та статистики юридичного факультету. 1879 захистив кандидатську дисертацію «Коммерческие операции Государственного банка», 1888 — докторську дисертацію «Железнодоржные тарифы: опыт исследования цены железнодорожной перевозки». Прихильник економічних теорій англійської класичної школи, теоретик ринкової конкуренції та капіталістичної раціоналізації промисловості й сільського господарства. Від 1879 — редактор, водночас від 1883 — співвидавець г. «Киевлянин» (після 1907 формально полишив редакторство). У 1890-і рр. — 1901 не раз був об’єктом обструкцій демократичного студентства, але, не зважаючи на це, часто сприяв поновленню звільнених з Університету св. Володимира студентів. 23 січня 1905 призначений членом Особливої наради з перегляду чинних щодо цензури та у справах друку постанов і вироблення проєкту нового в цій сфері статуту. Від вересня 1905 і до кінця життя — неформальний лідер консервативно-монархічних кіл Південно-Західного краю, хоча й не поділяв поглядів крайніх правих. Ідейний противник українофільства. Прикметну вагу мав збірник його політичних статей «В осаде» (К., 1906). Публічно критикував політику С. Вітте. Від 1907 — член Державної ради Російської імперії. Обстоював необхідність загальної народної освіти та розвитку місцевого самоврядування. 1908 висунув ідею виборів членів Державної ради Російської імперії за національними куріями від західних губерній та запровадження у них на основі цієї системи повноцінного земства (реалізовано 1911, зокрема у Волинській, Київській, Подільській губерніях). 1911–13 — противник сфальсифікованої Бейліса Справи, сприяв проведенню альтернативного розслідування, надавав сторінки «Киевлянина» для оприлюднення його результатів.

Завантажити статтю