Чишко Олесь

Визначення і загальна характеристика

ЧИШКО́ Олесь (Олександр Семенович; 20. 06(02. 07). 1895, с. Дворічний Кут, нині Харківського р-ну Харківської обл. — 04. 12. 1976, Ленінград, нині Санкт-Петербург) — оперний співак (тенор), композитор, педагог. Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1944) та РРФСР (1957). Член СК РРФСР. Навчався у Харківському університеті, закінчив Харківський музично-драматичний інститут (1924), Ленінградську консерваторію (1937; кл. композиції П. Рєзанова, Ю. Тюліна, Х. Кушнарьова). 1924–32 — соліст Харківського, Київського, Одеського оперних театрів, 1932–38 — Ленінградської філармонії та Академічної капели, організатор та керівник Ансамблю пісні й танцю Балтійського флоту (1939–40), соліст Ленінградського Малого театру опери та балету (1946–48). Водночас працював у Ленінградській консерваторії (1944–45, 1948–65): доцент (1957). Пропагував українську музику, зокрема народні пісні та класичні романси. Автор увертюри «Степ» (1930), «Української сюїти на теми народних пісень» (1944) для симфонічного оркестру; «Танцювальної сюїти» (1933), 6 п’єс (1939–44) для оркестру народних інструментів; опер: «Юдифа» (1923), «Яблуневий полон» (його ж лібрето за п’єсою І. Дніпровського, 1931), «Броненосець „Потьомкін“» (1937), «Донька Каспія» (1942), «Махмуд Торабі» (1944), «Леся Вересай» (1949), «Леся і Данило» (1958), «Суперники» (1964); струнного квартету (1941); музики до «Назара Стодолі» Т. Шевченка, солоспівів на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини; музики до фільму «Можливо, завтра» (1931, реж. Д. Дальський, Л. Снєжинська); книги «Певческий голос и его свойства» (Ленинград, 1966).

Завантажити статтю