Чишко Олесь

ЧИШКО́ Олесь (Олександр Семенович; 20. 06(02. 07). 1895, с. Дворічний Кут, нині Харківського р-ну Харківської обл. — 04. 12. 1976, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — оперний спів­ак (тенор), композитор, педагог. Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1944) та РРФСР (1957). Член СК РРФСР. На­вчався у Харківському університеті, закінчив Харківський музично-драматичний ін­ститут (1924), Ленін­градську консерваторію (1937; кл. композиції П. Рєзанова, Ю. Тюліна, Х. Кушнарьова). 1924—32 — соліст Харківського, Київського, Одеського оперних театрів, 1932—38 — Ленін­градської філармонії та Академічної капели, організатор та керівник Ансамблю пісні й танцю Балтійського флоту (1939—40), соліст Ленін­градського Малого театру опери та балету (1946—48). Водночас працював у Ленін­градській консерваторії (1944—45, 1948—65): доцент (1957). Пропагував українську музику, зокрема народні пісні та класичні романси. Автор увертюри «Степ» (1930), «Української сюїти на теми народних пісень» (1944) для симфонічного оркестру; «Танцювальної сюїти» (1933), 6 пʼєс (1939—44) для оркестру народних інструментів; опер: «Юдифа» (1923), «Яблуневий полон» (його ж лібрето за пʼєсою І. Дні­провського, 1931), «Броненосець „Потьомкін“» (1937), «Донька Ка­спія» (1942), «Махмуд Торабі» (1944), «Леся Вересай» (1949), «Леся і Данило» (1958), «Суперники» (1964); струн­ного квартету (1941); музики до «Назара Стодолі» Т. Шевченка, соло­співів на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини; музики до фільму «Можливо, завтра» (1931, реж. Д. Дальський, Л. Снєжинська); книги «Певческий голос и его свойства» (Ленин­град, 1966).

Завантажити статтю