Совачов (Совачів) Василь Якович

Визначення і загальна характеристика

СОВАЧО́В (СОВАЧІ́В) Василь Якович (15(27). 06. 1876, м. Прилуки, нині Чернігівської обл. — 03. 05. 1924, с. Осмолода, нині Калуського р-ну Івано-Франківської обл.) — військовий лікар, громадський діяч. Племінник М. Міхновського, чоловік Г. Совачової. Доктор медицини (1912). Закінчив Прилуцьку чоловічу гімназію, Університет св. Володимира у Києві (1902). Під час навчання належав до «Молодої громади», очолював її, був заарештований. Працював лікарем у Волинській губ. та Вільно (нині Вільнюс), Каневі (нині місто Черкаського р-ну Черкаської обл.), Петрограді (нині Санкт-Петербург) та Москві. Під час російсько-японської війни 1904–05 та 1-ї світової війни служив військовим лікарем. Від 1917 — полковник Санітарного управління, згодом — санітарний інспектор Армії УНР. Зробив вагомий внесок в організацію військово-медичної служби УНР та Українського Червоного хреста. Під час більшовицької окупації переїхав до Прилуччини, де організував народний університет, філію товариства «Просвіта». За Директорії — головноуповноважений Міністерства народного здоров’я й опікування, референт з санітарії. Згодом очолив Санітарне управління Армії УНР, працював у Головній управі Українського Червоного хреста. 1920 емігрував до Польщі, мешкав у Каліші, Тарнуві, Ченстохові. Надавав допомогу українським воякам, інтернованим у польських таборах, емігрантам, налагоджував санітарну справу у таборах, підготовку фельдшерів, медсестер і санітарів. Брав участь у діяльності Української демократичної хліборобської партії. Помер від висипного тифу, лікуючи місцеве населення.

Завантажити статтю