Щусєв Олексій Вікторович

ЩУ́СЄВ Олексій Вікторович (26. 09(08. 10). 1873, Кишинів — 24. 05. 1949, Москва) — архітектор. Дійсний член Санкт-Петербурзької АМ (1908), академік архітектури (1910). Доктор архітектури (1934), академік Академії архітектури СРСР (1939) та АН СРСР (1943). Заслужений архітектор СРСР (1930). Сталінська премія (1941, 1946, 1948, посмертно 1952). Закінчив Санкт-Петербурзьку АМ (1897; викладач Л. Бенуа). Від­тоді по­глиблював зна­н­ня та майстерність в Італії, Франції, Великій Британії, Бельгії, Тунісі. Від 1901 жив і провадив архітектурну діяльність у Санкт-Петербурзі, від 1913 — у Москві. 1913–18 викладав у Строганівському художньо-промисловому училищі; 1918–24 — Вищих художньо-технічних майстернях; 1948–49 — Московському архітектурному ін­ституті. 1926–29 — директор Державної Третьяковської галереї; від 1946 — засновник і перший директор Державного науково-дослідного музею архітектури в Москві. Очолював сектор історії архітектури Ін­ституту історії мистецтв АН СРСР. Член Московського товариства архітекторів (1921–29 — його голова), член-засновник Товариства імені А. Куїнджі. У ран­ній період роз­вивав неоросійський стиль в архітектурі. Для його творчості були характерні пошуки національних форм, глибоке від­чу­т­тя минулого, прагне­н­ня до синтезу мистецтв. Був одним із провід­них майстрів архітектурної графіки епохи модерну. Зробив значний внесок у становле­н­ня українського модерну. Доклав багато зусиль щодо роз­витку наукової ре­ставрації, захисту та збереже­н­ня архітектурних памʼяток. Також здійснював монументально-декоративні роботи з оздобле­н­ня храмів, проєктував для інтерʼєрів твори декоративно-ужиткового мистецтва. Автор низки праць із про­блем теорії та історії архітектури, музейної справи. Серед реалізованих проєктів в Україні — головний іконостас Успенського собору Києво-Печерської лаври (1901, не зберігся), іконостас і кіоти трапезної церкви Антонія та Феодосія Печерських Києво-Печерської лаври (1910) і над­гробок-хрест на могилі П. Столипіна по­близу неї (1913), собор Святої Трійці Почаївської лаври (нині Кременецький р-н Тернопільської обл., 1906–12), келії, проскурня, дзвіниця та ворота Василівського жіночого монастиря, ре­ставрація зруйнованого Свято-Василівського собору в м. Овруч (нині Коростенського р-ну Житомирської обл., 1908–12), Георгіївська церква на Козацьких могилах під Берестечком (нині Луцького р-ну Волинської обл., 1910–14), церква Спаса з музеєм у маєтку П. Харитоненка у с. Володимирівка (нині Богодухівського р-ну Сумської обл., 1911–13), Пантелеймонівська церква (1911), іконостас, внутрішнє убранство, під­лога, дзвони та огорожа Троїцького собору (1912–13) в Сумах, склеп родини Терещенків у Трьоханастасіївській церкві у м. Глухів (нині Шосткинського р-ну Сумської обл., 1913), павіль­йон на промисловій і художній ви­ставці в Одесі (1910).