РУБИ́НСЬКИЙ Іван Олександрович (01(13). 01. 1890, слобода Маяк, нині село Ізюмського р-ну Харківської обл. — 15. 12. 1967, Бейрут) — інженер-кон­структор, математик, винахідник. Після закінче­н­ня Харківської духовної семінарії (1910) вступив на механічне від­діле­н­ня Московського технічного училища, де захопився авіацією (був членом гуртка М. Жуковського). Брав участь у будівництві пілотованих апаратів, зокрема працював над створе­н­ням вимірювальних приладів і проведе­н­ням екс­периментальних досліджень. З початком 1-ї світової війни допомагав в організації льотної школи при Московському авіаційному товаристві. У жовтні 1914 спільно з однокурсником К. Ушаковим сконструював тренажер для освоє­н­ня пілотува­н­ня літаків, 1916 — авіаційний дзеркальний коліматорний приціл, який з весни 1917 використовували на фронті й пере­дали воєн­ним місіям союзників (під час 2-ї світової війни за­стосовували у Великій Британії). Згодом ви­вчав функціональні можливості літаків, за­стосува­н­ня на них різноманітного озброє­н­ня (на­приклад, удосконалив бомбомета­н­ня). Від 1916 служив у складі 1-го авіаційного парку, пере­веденого із Петро­града (нині Санкт-Петербург) в Одесу. Під час більшовицького пере­вороту 1917 за­ймався його евакуацією у м. Саратов (Росія). Після демобілізації (січень 1918) повернувся до Москви для заверше­н­ня на­вча­н­ня у технічному училищі. Працював у різних авіаційних наукових установах, ви­ступив з ініціативою заснува­н­ня Центрального аеро­гідродинамічного ін­ституту (створений у грудні 1918) та очолив його разом із М. Жуковським і А. Туполєвим. 1919, знаходячись у від­ряджен­ні в Одесі, вирішив емігрувати. Спочатку ви­їхав до Єгипту, звідти — до Сирії, 1926 — до Лівану. Викладав у приватному Американському університеті в Бейруті: від 1951 — професор інженерних наук. Пере­бував у тривалих наукових від­рядже­н­нях у Мас­сачусетському технологічному ін­ституті та Прінстонському університеті (США). Вина­йшов формулу ізоляційного матеріалу та роз­робив спосіб опрісне­н­ня морської води, що за­стосовують у арабських країнах, проєктував насоси для подава­н­ня зрошувальної води. За­ймався центрифужними ви­пробува­н­нями крихких матеріалів, а також конструюва­н­ням над­звукового тунелю з викори­ста­н­ням важких газів. Його ідеї втілено у будівництві такого тунелю на американській авіабазі у Ленґлі Філд. У військовій сфері працював також над ідеєю судна з подушкою повітряної амортизації. Досягнув значних успіхів у ви­вчен­ні можливостей за­стосува­н­ня скловолокна у попередньо напруженому бетоні (згодом реалізовано під торговою маркою «Fiberglass»), викори­ста­н­ня рідкого скла у будівництві доріг. Ці напрацюва­н­ня за­стосовано при рекон­струкції історичної памʼятки фінікійської та грецької доби у Баальбеку (Ліван). Від­значений Національним орденом Кедра Лівану.