ЖУКО́ВСЬКИЙ Микола Єгорович (Жуковский Николай Егорович; (05(17). 01. 1847, с. Орєхово, нині Владимир. обл., РФ — 17. 03. 1921, Москва) — російський науковець у галузі аеродинаміки. Доктор приклад. математики (1882), член-кореспондент РАН (1894). Закін. Моск. університет (1868), де від 1885 працював: від 1886 — екс­траординар. проф.; одночасно від 1872 — у Моск. тех. училищі: від 1887 — завідувач кафедри механіки, 1909 — засн. і кер. аеродинам. лаб. 1902 очолив спорудже­н­ня у Москві однієї з перших у Європі аеродинам. труби, 1904 організував перший у Європі Аеродинам. ін­ститут у с-щі Кучино (нині у складі м. Желєзнодорожний Моск. обл.). 1918 ініціював створе­н­ня побл. Москви Центр. аеро­гідродинам. ін­ституту (нині м. Жуковський), 1919 — Моск. авіац. технікуму (від 1920 — Ін­ститут інж. Червоного повітр. флоту, де Ж. від­тоді був ректором, від 1925 — Військ. повітр. академія, від 1998 — Військ. авіац. тех. університет), яким згодом присвоєне імʼя Ж. Засн. теор. й екс­перим. аеродинаміки; від­крив принцип утворе­н­ня під­йом. сили крила, механізм гідравл. удару, траєкторії при різних умовах руху повітря; теоретично довів можливість викона­н­ня «мертвої петлі»; сформулював закон роз­поділу швидкостей лопаті гвинта; заклав основи аеродинам. роз­рахунку динам. стійкості та міцності літака; першим у Росії роз­почав дослідж. у галузі теорії бомбомета­н­ня. 1920 встановлено щорічну премію ім. Ж. за кращі праці з математики й механіки, 1947 — дві щорічні премії за кращі роботи з теорії авіації із вруче­н­ням золотої і сріб. медалей. 1978 його імʼя присвоєно Нац. аерокосміч. університету «Харків. авіац. ін­ститут».