Радомишльська стоянка

РА́ДОМИШЛЬСЬКА СТОЯ́НКА  — поселе­н­ня початкової пори пізнього палеоліту. Є однією з найбільш ран­ніх пізньопалеолітичних стоянок Східної Європи, що не має прямих аналогій серед вже ві­домих памʼяток цього часу. Від­крита 1956 в околицях м. Радомишль Житомирської обл., досліджена 1957, 1959, 1963—65 екс­педицією Ін­ституту археології АН УРСР (Київ) під керівництвом І. Шовкопляса. Роз­копана на площі 1500 м². Стоянка складалася з 4-х від­особлених місце­знаходжень, роз­ташованих на невеликих горбовидних під­вище­н­нях висотою 2—3 м над поверх­нею поля. Під­вище­н­ня повʼязані зі схилом правого берега давньої балки, що впадає у долину р. Тетерів за 3 км на пів­ніч від Радомишля. На ньому роз­копано залишки 6-ти невеликих наземних округлих і напів­овальних жител (роз­міром від 5 × 3 до 4 × 4 м). На їхніх місцях збереглися скупче­н­ня кісток мамута, що були складовою частиною кон­струкції житла. Роз­ташовані по колу, вони утворювали невелике за­мкнуте поселе­н­ня, внутрішня площа якого слугувала місцем господарської та побутової діяльності. Поруч із житлами — яма-сховище сировин­ного матеріалу, заповнена кістками тварин, виробничий центр з обробле­н­ня каменю і кістки, вогнище. Стоянка належала невеликим групам її мешканців — окремим сімʼям, які проживали тут вже на самому початку пізнього палеоліту. На стоянці виявлено кістки тварин — мамута, пів­нічного оленя, дикого коня. Зна­йдено понад 20 тис. кременів, зокрема знаря­д­дя праці. Характерною особливістю Р. с. є одночасне викори­ста­н­ня її мешканцями мустьєрських (го­строконечники, скребла) та пізньопалеолітичних (різці різних типів, скребки, проколки, вістря) знарядь праці. На місці стоянки встановлено памʼятник, на чавун­ній плиті якого є напис про стоянку та роки її дослідже­н­ня.