Радомишльська стоянка

Визначення і загальна характеристика

РА́ДОМИШЛЬСЬКА СТОЯ́НКА — поселення початкової пори пізнього палеоліту. Є однією з найбільш ранніх пізньопалеолітичних стоянок Східної Європи, що не має прямих аналогій серед вже відомих пам’яток цього часу. Відкрита 1956 в околицях м. Радомишль Житомирської обл., досліджена 1957, 1959, 1963–65 експедицією Інституту археології АН УРСР (Київ) під керівництвом І. Шовкопляса. Розкопана на площі 1500 м². Стоянка складалася з 4-х відособлених місцезнаходжень, розташованих на невеликих горбовидних підвищеннях висотою 2–3 м над поверхнею поля. Підвищення пов’язані зі схилом правого берега давньої балки, що впадає у долину р. Тетерів за 3 км на північ від Радомишля. На ньому розкопано залишки 6-ти невеликих наземних округлих і напівовальних жител (розміром від 5 × 3 до 4 × 4 м). На їхніх місцях збереглися скупчення кісток мамута, що були складовою частиною конструкції житла. Розташовані по колу, вони утворювали невелике замкнуте поселення, внутрішня площа якого слугувала місцем господарської та побутової діяльності. Поруч із житлами — яма-сховище сировинного матеріалу, заповнена кістками тварин, виробничий центр з оброблення каменю і кістки, вогнище. Стоянка належала невеликим групам її мешканців — окремим сім’ям, які проживали тут вже на самому початку пізнього палеоліту. На стоянці виявлено кістки тварин — мамута, північного оленя, дикого коня. Знайдено понад 20 тис. кременів, зокрема знаряддя праці. Характерною особливістю Р. с. є одночасне використання її мешканцями мустьєрських (гостроконечники, скребла) та пізньопалеолітичних (різці різних типів, скребки, проколки, вістря) знарядь праці. На місці стоянки встановлено пам’ятник, на чавунній плиті якого є напис про стоянку та роки її дослідження.

Завантажити статтю