Франк Ілля Михайлович

ФРАНК Ілля Михайлович (10(23). 10. 1908, Санкт-Петербург — 22. 06. 1990, Москва) — фізик. Син Михайла, брат Гліба Франків. Доктор фізико-математичних наук (1935), професор (1940), академік АН СРСР (1968). Нобелівська премія (1958), Сталінська премія (1946, 1954), Державна премія СРСР (1971). Державні нагороди СРСР. 1925—26 працював препаратором у Кримському педагогічному ін­ституті (Сімферополь), тоді ж виконав перші дослідже­н­ня з геометрії. На­вчався у Московському університеті (1926—30). У 1930—34 — науковий спів­робітник Ленін­градського оптичного ін­ституту (нині Санкт-Петербург); від 1934 — старший науковий спів­робітник, від 1941 — завідувач від­ділу космічних променів, 1947—70 — завідувач лабораторії атомного ядра Фізичного ін­ституту АН СРСР (Москва); водночас 1949—57 — завідувач кафедри фізики Московського університету; від 1957 — директор Лабораторії нейтрон­ної фізики Обʼ­єд­наного ін­ституту ядерних досліджень (м. Дубна Московської обл.). Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам фізичної оптики та ядерної фізики. 1937 разом із І. Там­мом роз­робив теорію ви­промінюва­н­ня Черенкова, довів, що воно є ви­промінюва­н­ням електронів у середовищі, швидкість яких пере­вищує фазову швидкість світла. Праці присвячено також теоретичним та екс­периментальним дослідже­н­ням нейтрон­ної фізики, ядерних реакцій на легких ядрах. Від­крив та теоретично об­ґрунтував дифузійне охолодже­н­ня нейтронів. Під його керівництвом збудовано імпульсний реактор на швидких нейтронах (1960), зі спів­робітниками здійснив екс­перименти з поляризованими нейтронами та ядерними мішенями, а також дослідже­н­ня нейтрон­них резонансів і фізики конденсованих середовищ.

Завантажити статтю