Франк Ілля Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ФРАНК Ілля Михайлович (10(23). 10. 1908, Санкт-Петербург — 22. 06. 1990, Москва) — фізик. Син Михайла, брат Гліба Франків. Доктор фізико-математичних наук (1935), професор (1940), академік АН СРСР (1968). Нобелівська премія (1958), Сталінська премія (1946, 1954), Державна премія СРСР (1971). Державні нагороди СРСР. 1925–26 працював препаратором у Кримському педагогічному інституті (Сімферополь), тоді ж виконав перші дослідження з геометрії. Навчався у Московському університеті (1926–30). У 1930–34 — науковий співробітник Ленінградського оптичного інституту (нині Санкт-Петербург); від 1934 — старший науковий співробітник, від 1941 — завідувач відділу космічних променів, 1947–70 — завідувач лабораторії атомного ядра Фізичного інституту АН СРСР (Москва); водночас 1949–57 — завідувач кафедри фізики Московського університету; від 1957 — директор Лабораторії нейтронної фізики Об’єднаного інституту ядерних досліджень (м. Дубна Московської обл.). Наукові дослідження присвячені проблемам фізичної оптики та ядерної фізики. 1937 разом із І. Таммом розробив теорію випромінювання Черенкова, довів, що воно є випромінюванням електронів у середовищі, швидкість яких перевищує фазову швидкість світла. Праці присвячено також теоретичним та експериментальним дослідженням нейтронної фізики, ядерних реакцій на легких ядрах. Відкрив та теоретично обґрунтував дифузійне охолодження нейтронів. Під його керівництвом збудовано імпульсний реактор на швидких нейтронах (1960), зі співробітниками здійснив експерименти з поляризованими нейтронами та ядерними мішенями, а також дослідження нейтронних резонансів і фізики конденсованих середовищ.

Завантажити статтю