Фрумін Ілля Осипович

ФРУ́МІН Ілля Осипович (25. 07. 1876, м. Бобруйськ, нині Могильовської обл., Білорусь — 1945, Київ) — ортопед-травматолог. Чоловік Ганни, батько Григорія та Ісидора Фруміних. Доктор медичних наук (1929), професор (1929). Закінчив Університет св. Володимира у Києві (1902, у 1898 через участь у студентських заворуше­н­нях був від­рахований). 1902—03 працював позаштатним ординатором у клініці Ф. Яновського. 1903 заарештований у справі соціалістів-революціонерів, пере­бував 6 місяців у будинку попереднього увʼязне­н­ня. 1904—05 — у Смоленській губернській земській лікарні (Росія). На­прикінці 1905 за участь у революційному русі висланий у Західний Сибір, звідки втік за кордон, працював у клініках Німеч­чини. 1908 добровільно повернувся та від­був свій термін покара­н­ня у м. Ішим (нині Тюменської обл., РФ). Від 1912 мешкав у Києві, працював лікарем. 1919 брав участь у створен­ні Будинку скаліченої дитини (реорганізований 1924 у Всеукраїнський дитячий ортопедичний ін­ститут, згодом — Український НДІ ортопедії і травматології) та очолював його. 1920 став одним з ініціаторів створе­н­ня Київського ін­ституту удосконале­н­ня лікарів, у якому 1926—37 — завідувач кафедри ортопедії та травматології. 1922 заарештований органами ОДПУ як один із організаторів 2-го Всеросійського зʼ­їзду лікарів, від­бував покара­н­ня у містах Оренбург, Вʼятка (нині Кіров), Челябінськ (усі — РФ). 1924 від­новлений на посаді директора Всеукраїнського дитячого ортопедичного ін­ституту, 1932—34 був за­ступником директора з наукової частини, 1934—37 — науковим спів­робітником. 1937 заарештований органами НКВС. Від­тоді проживав в Алма-Аті (нині Алмати). Ви­вчав про­блеми лікува­н­ня кістково-су­глобового туберкульозу, спондиліту, хвороби Літ­тля, вродженого вивиху стегна.

Завантажити статтю