Українське Суспільно-Культурне Товариство

УКРАЇ́НСЬКЕ СУ­СПІ́ЛЬНО-КУЛЬТУ́РНЕ ТОВАРИ́СТВО (УСКТ)

— громадська організація українців у Польщі. Заснована 1956 на зʼ­їзді делегатів українського населе­н­ня у Варшаві. Головою обрано С. Макуха, генеральним секретарем — Г. Боярського. Від початку УСКТ було під­порядковане МВС і знаходилося під по­стійним на­глядом служби без­пеки; керівництво Товариства змушене було діяти точно за вказівками партії і МВС. Культурно-освітня діяльність УСКТ була обмежувана до фольклорного рівня, а друковане слово проходило по­двійну цензуру. Очевидно, що зміст веденої діяльності повинен був міститися в рамках комуністичної ідеології й поборювати «український націоналізм», про що промовисто засвідчує статут Товариства: «Стоячи на ґрунті соціалістичного ладу і проголошуючи ідею соціалізму і інтернаціоналізму, УСКТ бореться з усіма проявами націоналізму, а в першу чергу — українського». Зовсім протилежні до статутних формулювань та про­грамних промов були прагне­н­ня української спільноти в Польщі. В атмо­сфері жовтневої від­нови політичного й громадського життя у Польщі зроблено спробу хоча б частково звільнитися від нестерпних обмежень і на­станов. На короткий час змінено навіть склад Головного правлі­н­ня (ГП), а генеральним секретарем обрано О.-З. Васильків (1956—60). Українська громадськість вимагала від державних органів справедливої оцінки Акції «Вісла», організації поверне­н­ня депортованого українського населе­н­ня, від­новле­н­ня греко-католицьких церков і до­зволу на богослужі­н­ня в цьому обряді, забезпече­н­ня пред­ставництва українців у Сеймі, виріше­н­ня низки питань, повʼязаних із роз­витком українського шкільництва та пошире­н­ням української культури, заборони антиукраїнської пропаганди ненависті та веде­н­ня виховної діяльності серед польського й українського населе­н­ня в дусі поро­зумі­н­ня і єд­на­н­ня. Найбільш пекучою справою для українців у Польщі — поверне­н­ням на рідні землі — за­ймалася т. зв. комісія Ткачова, що діяла всього 3 місяці (травень—липень 1957). За цей час на батьківщину повернулися 4867 сімей (пере­важно до Люблінського воєводства). Пізніше, згідно із законом від 12 березня 1958, ті, хто повернувся, змушені були купувати землю й будинки (навіть якщо до виселе­н­ня були їхні, а потім — на основі закону від 1949 — пере­йшли у власність держави). Одночасно посилено дії зі стабілізації українського населе­н­ня на нових місцях поселе­н­ня, збільшуючи матеріальну допомогу та створюючи можливості роз­витку культурного життя.

Одним із найважливіших напрямів діяльності УСКТ була організація українського шкільництва після повної його ліквідації 1945—46. Хоч ця справа була в компетенції органів шкільної влади, та без без­посередньої участі О.-З. Васильків і багатьох інших громадських діячів на місцях неможливо було б її здійснити в умовах роз­пороше­н­ня і застраше­н­ня українського населе­н­ня в Польщі. Про це свідчить факт, що до часу створе­н­ня УСКТ організація українського шкільництва (введе­н­ня до шкіл на­вча­н­ня української мови для українських дітей на основі т. зв. квітневої по­станови Політбюро ЦК ПОРП від 1952) йшла дуже повільно. Лише 1956—57 вона значно оживилася. Основними формами культурно-освітної діяльності УСКТ були праця у світлицях та роз­виток художньої самодіяльності. Гуртки художньої самодіяльності (ГХС) створювали стихійно всюди там, де були умови для такої діяльності. Міцним поштовхом для роз­витку ГХС були організовані культурні заходи, як от, щорічне від­значе­н­ня Шевченківського свята, а тим більше загальнокраєві заходи (фестивалі української пісні, лемківські ватри, молодіжні ярмарки, огляди дитячих ГХС). У початковому періоді найпопулярнішими були хори й драмгуртки, а пізніше — естрадні гуртки. Найбільшу славу здобули чоловічий хор «Журавлі» та молодіжний хор «Тисячолі­т­тя», а також ансамблі пісні і танцю — регіональні «Лемковина» й «Ославʼяни» та шкільні «Полонина» з Ліґниці, «Думка» з Ґурова-Ілавецького, «Проліски» з Білого Бору, «Ромашки» і «Синя ленточка» з Пере­мишля. У домівках УСКТ популяризовано чита­н­ня української преси і книжок, імпортованих з Києва. Деякі домівки створили собі досить великі бібліотеки та за­ймалися роз­по­всюдже­н­ням у навколишніх місцевостях. У більших міських осередках організовано зу­стрічі з ви­значними людьми — письмен­никами, істориками, художниками, музиками, журналістами з Польщі та України. Організовано також ви­ставки художньої творчості українських митців. 1965—69 популярним було обʼїзне кіно (по всій Польщі з українськими фільмами).

УСКТ провадило також видавничу діяльність. Від початку існува­н­ня Товариства видавали його друкований орган — тижневик «Наше слово». Редакція намагалася задовольняти потреби різних груп читачів, створюючи окремі додатки («Наша культура», «Світанок») або присвячуючи їм окремі сторінки («Лемківська сторінка», «Жіноча сторінка», «Молодіжна сторінка», «Літературна сторінка», «На допомогу вчителеві»). 1960—88 друкували «Український календар», що містив широкий тематичний діапазон коротких статей. 1964 ви­дано літературну антологію «Гомін» з поетичними і прозовими творами українських письмен­ників у Польщі. Від 1970-х рр. Товариство почало видавати тонесенькі книжечки — збірки художніх творів, звані популярно «метеликами». Видавничу діяльність доповнювали регіональні радіопередачі українською мовою (1—2 рази на місяць) у Кошаліні, Ольштині, Любліні та Ряшеві, а також радіопередачі УСКТ польською мовою (раз на місяць) у Щеціні.