Попівка

ПОПІ́ВКА

— село Полтавського (до 2020 — Карлівського) ра­йону Полтавської області. У червні 2020 Попівську сільську раду зараховано до Карлівської міської громади. П. знаходиться на лівому березі р. Орчик (притока Орелі, бас. Дніпра; на протилежному березі — м. Карлівка), за 50 км від обласного центру та 4 км від залізничної ст. Карлівка. Площа 14,08 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 3277 осіб; 2023 — 2541 особа; пере­важно українці. Проходить автомобільний шлях Полтава—Берестин, що роз­діляє село на 2 майже рівні частини, які до 1960 були окремими населеними пунктами (П. і Захлюпанка; окремо існували Попівська та Захлюпанська сільські ради). Тут досліджено 20 памʼяток архітектури, зокрема зрубної культури, пере­дскіфського часу, енеоліту, бронзового та залізного віків, козацької доби. П. вперше згадується у писемних джерелах на­прикінці 18 ст. Назва походить від найпоширенішого тут прі­звища Попових. На початку 19 ст. проживали 178, 1836 — 424 особи чоловічої статі. Село належало графам Ро­зумовським. Входило до Костянтино­градського (1921—22 — Кон­градський, 1922—23 — Красно­градський) пов. Полтавської губ. 1849 землі Карлівського маєтку з П. при­дбала велика княгиня Олена Павлівна — дружина Михайла Па­вловича (син імператора Павла І). Від 1873 навколишніми землями володіли її нащадки. На початку 1860-х рр. мешкали 1122, 1885 — 1700, 1911 — 3036 осіб. Захлюпанка (за роз­ташува­н­ням у болоти­стій місцевості) спочатку кілька десятиліть вважалася частиною м-ка Карлівка, її історія роз­почалася 1866, коли були засновані Карлівський крохмальний завод (єдиний у губернії) та робітниче поселе­н­ня по­близу нього. У 1880-х рр. у П. працював 21 вітряний млин. Під час воєн­них дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася. 1923—25 — у складі Красно­градської, 1925—30 — Полтавської округ; 1932—37 — Харківської, від 1937 — Полтавської областей; 1923—2020 — Карлівського, від 2020 — Полтавського р-нів. На початку 1920-х рр. Захлюпанка офіційно стала окремим населеним пунктом. 1923 у П. проживали 3176, у Захлюпанці — 3290 осіб. Жителі потерпали від голодомору 1932—33, у ті часи крохмальний завод врятував від голодної смерті чимало місцевих мешканців (у 1990-х рр. освячено памʼятний хрест). Багато людей за­знали сталінських ре­пресій. Від вересня 1941 до вересня 1943 — під німецькою окупацією. У братській могилі поховано 13 воїнів, які полягли 1941 в оборон­них боях. На фронтах 2-ї світової війни загинули 245 воїнів-земляків (встановлено памʼятний знак). У лютому 1960 Захлюпанку при­єд­нали до П. У 1960-х рр. проживали понад 4 тис. осіб. 1985 від­крито погру­д­дя І. Котляревського. Нині працюють ТОВи «Докучаєвські чорноземи» та «Промінь» (вирощува­н­ня зернових та ін. культур). Діють 2 гімназії; Будинок культури, клуб, 2 бібліотеки; лікарська амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт. 2012 засновано Музей-світлицю. Місцеві колективи художньої самодіяльності багато разів ставали лауреатами та пере­можцями ра­йон­них, регіональних і всеукраїнських конкурсів. 2018 дитячий театр мініатюр «Кіндер-Сюр­приз» отримав зва­н­ня зразкового. Є парк і лісопарк. Потреби вірян забезпечують православні церкви Пресвятої Трійці та пророка Іллі. Серед видатних уродженців — хімік Б. Драч, журналіст, письмен­ник О. Винокуров, учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу В. Кізь, діяч ОУН С. Сапун. Почесних звань удостоєні: Л. Водолога (Герой Соціалістичної Праці), С. Мілаш (Заслужений юрист України), Н. Мирна (Заслужений працівник торгівлі УРСР).