Пархомівка

ПАРХО́МІВКА  — село Він­ницького (до липня 2020 — Іл­лінецького) ра­йону Він­ницької області. У травні 2016 у складі Хрінівської сільської ради зараховано до Іл­лінецької міської громади. П. знаходиться на р. Кальничка (притока Собу, басейн Пів­ден­ного Бугу), за 80 км від Він­ниці, 15 км від м. Іл­лінці та 4,5 км від автошляху Він­ниця — пункт контролю Кучурган. Площа 1,54 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 473 особи; станом на 1 січня 2024 — 301 особа; пере­важно українці.

У 1-й половині 19 ст. за близько 1 км на схід від П. виявлено давньоруське городище (нині памʼятка археології національного значе­н­ня). 1959 П. Хавлюк провів на ньому роз­відкові роз­копки, матеріали яких зберігають у Він­ницькому крає­знавчому музеї. Просте мисове городище роз­міщене на високому плато, що з пів­нічного боку похило спускається в долину малої р. Василівка. З напольного боку захищене могутнім валом до 8 м зав­вишки, у західній частині додатково — глибоким і широким ровом. Городище в діаметрі майже кругле, по лінії пів­ніч/пів­день — 80 м, по лінії захід/схід — 74 м. Під час дослідже­н­ня була зі­брана товстостін­на ліпна кераміка, орнамент якої складається із паралельних ліній, інколи хвилястих. Посуд пред­ставлений горщиками, вінчики яких слабко ві­дігнуті, деякі зовсім прямі, у верх­ній частині закруглені, та сковорідками з низькими краями. Культурний шар городища нерівномірний, найбільший він у західній частині й досягає 0,3–0,4 м. Є також 3 памʼятки археології місцевого значе­н­ня — поселе­н­ня трипільської та зарубинецької культур і пізньоскіфського часу.

П. виникла в часи козач­чини. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького та багатьох селянсько-козацьких пов­ста­н­нях і гайдамацькому русі. У навколишніх лісах діяв пов­станський загін А. Волинця. За Андрусівським пере­мирʼям 1667 П. залишилася у складі Польщі. 1672–99 — під владою Османської імперії. За 2-м поділом Польщі 1793 ві­ді­йшла до Російської імперії. 1796–1925 — у складі Київської губ.; 1795–1923 — Липовецького пов. У 18 ст. П. була частиною Дашівського маєтку графа Плятера. Згодом ці землі пере­йшли до Потоцьких. Потім належали Левицьким і Ярошинським. Після скасува­н­ня кріпацтва у П., що належала до Жа­данівської волості, почали роз­виватися ремісничі промисли. Тут виробляли сани з гнутими полозками, які цінували далеко за межами села, за­ймалися ткацтвом, килимарством, чоботарством та ін. Станом на 1885 були 154 двори, мешкали 900 осіб, діяли 2 церкви. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від березня 1923 до березня 1925 — у складі Уманської, у квітні—травні 1925 — Гайсинської, від червня 1925 до вересня 1930 — Він­ницької округ; від 1932 — Він­ницької обл.; 1923–25 — Оратівського, 1925–31, 1935–59 — Дашівського, 1931–35, 1959–62, 1965–2020 — Іл­лінецького, 1962–65 — Гайсинського, від 2020 — Він­ницького р-нів. 1923 було 348 дворів, проживала 1471 особа. Жителі потерпали від голодомору 1932–33 (освячено памʼятний знак), за­знали сталінських ре­пресій. Від липня 1941 до березня 1944 — під німецькою окупацією. Взимку 1943 німецький каральний загін спалив у селі 87 хат та роз­стріляв 81 мешканця. На фронтах 2-ї світової війни загинули 107 воїнів-земляків (встановлено памʼятник). 1952 тут було 308 дворів, проживало 1026 осіб. 1861–2006 функціонувала початкова школа. Нині діють дитсадок, клуб і фельдшерський пункт.