Чепіга-Зеленкевич Яків Феофанович

ЧЕПІ́ГА-ЗЕЛЕНКЕ́ВИЧ Яків Феофанович (12. 05. 1875, с. Марʼянка Херсонської губ., нині Миколаївської обл. — 22. 08. 1938, Бухта Нагаєва, нині Мага­данської обл., РФ) — педагог, психолог, громадський діяч. На­вчався у Новобузькій учительській семінарії (нині Миколаївська обл., 1892–95). Учителював у школах Донбасу. 1908–11 очолював Народний університет Вознесенської копальні на Донбасі; від 1917 — завідувач від­ділу народної освіти Київського повітового земства; 1918 — екс­перт початкових шкіл Києва. 1919 брав участь у роботі Наркомосу УСРР, зокрема у роз­роблен­ні положе­н­ня про трудову школу, про­грам для неї. 1920 — завідувач до­шкільного від­ділу, секції дитячих будинків Київської губернської народної освіти. 1920–25 — у складі організаційного комітету зі створе­н­ня Київського ІНО, працював у ньому деканом до­шкільного факультету, факультету соціального вихова­н­ня, помічником ректора, проректором; водночас 1922–25 — керівник секції практичної педагогіки Науково-дослідної кафедри педології у Києві. 1925 — керівник секції методики й дидактики Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки, на базі якої та Харківської дослідної станції Управлі­н­ня соціального вихова­н­ня Наркомосу УСРР 1926 створено Український НДІ педагогіки, 1926–34 був науковим спів­робітником сектору на­вча­н­ня дорослих цього НДІ. 1935–36 — завідувач кафедри педагогіки Могильовського педагогічного ін­ституту (Білорусь); 1936–37 читав лекції в Сталінабадському педагогічному ін­ституті (нині Душанбе). 1937 повернувся до Харкова. 7 жовтня того ж року заарештований, 20 листопада за звинуваче­н­ням в участі в антирадянській українській націоналістичній організації засуджений до 10-ти р. виправно-трудових таборів. 1940 Управлі­н­ня НКВС по Харківській обл. пере­глянуло справу, зменшивши термін засла­н­ня до 5-ти р. Помер в увʼязнен­ні. Реабілітований 1958. Досліджував про­блеми загальної педагогіки, дидактики, зокрема початкової школи, методики окремих предметів, педології, вихова­н­ня. Роз­вивав ідеї національної школи, освіти рідною мовою. Роз­глядав національне вихова­н­ня як шлях роз­витку і збереже­н­ня нації та водночас як природовід­повід­не становле­н­ня дитини з урахува­н­ням її індивідуальності. Автор великої кількості букварів та під­ручників для початкової школи.