Ключко Петро Миколайович

КЛЮЧКО́ Петро Микола­йович (28. 05. 1891, слобода Шарівка, нині с-ще Богодухівського р-ну Харківської обл. — 22. 12. 1948, м. Зальцбурґ, Австрія) — лікар, громадський діяч. Чоловік А. Франко-Ключко, дід Г. Ключко. Учасник 1-ї світової війни. 1900 з батьками пере­їхав до Києва, де закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1914). Ще в гімназії зацікавився рідною культурою та історією, активно читав книги українських авторів. У студентський період належав до таємної молодіжної українофільської громади, брав участь у художній самодіяльності, від­відував український театр. На фронті був військовим лікарем, згодом — у Київському військовому шпиталі. 1919–20 — начальник потягу Місії Українського Червоного Хреста, який вирушив до Німеч­чини. У потязі по­зна­йомився з А. Франко, з якою в Берліні взяв шлюб. Працював лікарем у таборах для українських військовополонених у м. Бауцен в Саксонії, м. Зольтау в Нижній Саксонії неподалік Ган­новера (обидва — Німеч­чина). Регулярно їздив до Берліна, щоб особисто проконтролювати по­стача­н­ня харчів, білизни та ліків для табору полонених. Влітку 1920 оселився в с. Довге на Закарпат­ті (нині Хустський р-н). Працював до 1939 дільничним лікарем, надаючи допомогу жителям сіл Довге, Заднє (нині Приборжавське), Липецька Поляна, Лішня, Боронька, Суха Боронька (нині Суха), Лесичево та Березники. За­ймався просвітою селян. 1939 арештований угорською владою та від­правлений до концтабору в Ніредьґазі. Після звільне­н­ня працював у Ві­денському шпиталі Ляйнц і під­тримував тісні контакти з українською громадою міста, був секретарем українського клубу. 1945 заарештований агентами НКВС, за звинуваче­н­ням у спів­праці з нацистами та участі у ві­денській філії Українського національного обʼ­єд­на­н­ня на­прикінці квітня 1946 засуджений до 5-ти років по­збавле­н­ня волі. А. Франко-Ключко особисто написала Й. Сталіну проха­н­ня про звільне­н­ня чоловіка, справу пере­глянули і 27 червня 1946 К. звільнили з-під варти. Мешкав у м. Зальцбурґ, працював лікарем-фтизіатром санаторію для хворих на туберкульоз. П. Франко присвятив К. оповіда­н­ня «Лікар» (1922, с. Довге).