КОВАЛЕ́ВСЬКИЙ Петро Єв­графович (16(29). 12. 1901, Санкт-Петербург — 27. 04. 1978, Париж) — історик, філософ, бібліо­граф, церковний і громадський діяч. Доктор історико-філологічних наук (1926). Закінчив училище при реформаторській церкві у Санкт-Петербурзі. Емігрував 1920 до Франції. Влітку часто жив у родовому маєтку (с. Ютановка Воронезької губ., Росія). У Парижі закінчив історико-філологічний факультет Сорбон­нського університету (1925), водночас слухав лекції на російському юридичному факультеті при Університеті, на Російських вищих педагогічних курсах і Богословських курсах, на­вчався у школі східних мов. Брав активну участь у церковному та су­спільному житті російської діаспори Парижа. Голова Братства св. Олександра Невського у Парижі (1921–71). Викладав у ліцеї Мішле (1926–41), читав лекції з російської літератури на Російському історико-філологічному факультеті при Паризькому університеті (від 1930), у Словʼянському ін­ституті Женевського університету (від 1934), з російської духовної культури — на вечірніх курсах при Богословському ін­ституті (1947–48), з історії російської церкви — на Вищих жіночих богословських курсах (1950–51). Голова Національної студентської спілки у Франції (1924–39). Генеральний секретар Центрального комітету по забезпечен­ню вищої освіти російського юнацтва за кордоном (1926–30). Висвячений 1931 на іподиякона, від 1958 - протодиякон. Секретар Російського емі­грантського комітету (від 1933). Генеральний секретар Спілки російських педагогів та Загальноправославного комітету з екуменічної роботи (від 1944). Один із засновників (1947) і спів­робітників газети «Рус­ская мысль». Генеральний секретар (від 1948), голова (від 1968) Товариства охорони російських культурних цін­ностей. Спів­засновник (1953) Російського наукового ін­ституту. Від 1954 спів­працював із католицьким журналом «Irenikon». Зробив значний внесок у ви­вче­н­ня «норманської про­блеми», встановивши на основі джерел звʼязок між подіями у Західній Європі у серередині 9 ст. та появою у Київській Русі Рюрика, а також його поверне­н­ням на Захід. Автор досліджень на релігійні і філософські теми, зокрема присвячених княгині Ользі, роз­квіту культури Київської Русі 11 ст., св. Сергію Радонезькому. Видав двомовні «Manuel dʼHistoire Russe» («Курс рус­ской истории», 1948), за яким ви­вчали історію Росії у багатьох вищих на­вчальних закладах Західної Європи; «LʼAtlas Culturel et Historique de la Russie et du Monde Slave» («Исторический и культурный Атлас Рос­сии и славянских стран», 1961), «Путеводитель по Парижу» (1969), книга «Histoire de la Russie et de lʼURSS» («История Рос­сии и СССР», 1970; усі — Париж). У Санкт-Петербурзі 2001 опубліковано його «Дневники. Т. 1. 1918–1922».