Коваль Олекса Семенович

КОВА́ЛЬ Олекса Семенович (23. 03. 1909, с. Під­городнє, нині місто Дні­проп. р-ну Дні­проп. обл. — 25. 03. 1979, там само) — кобзар, майстер з виготовле­н­ня бандур та різьбле­н­ня на дереві. Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Гри на бандурі навч. у Ф. Часника. Змайстрував собі інструмент за кресле­н­нями Г. Хоткевича. Від 1933 — на виробництві, учителював. Закін. курси кіномеханіків. Працював за фахом у Під­городньому, де очолював ансамбль бандуристів, який ви­ступав на рай. та обл. оглядах. У репертуарі — укр. думи та пісні, зокрема «Ой люлі-люлі, моя дитино», «Забіліли сніги», «На високій дуже кручі», «Гомін, гомін по діброві», «Ой гук, мати, гук», «Їхав козак за Дунай», твори на сл. Т. Шевченка («Думи мої, думи мої…»). Виготовив понад 30 бандур, окремі з них зберігаються у Музеї видат. діячів укр. культури Лесі Українки, М. Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького, Нац. музеї народ. архітектури та побуту України (обидва — Київ) та Дні­проп. істор. музеї. Різьбив вулики-дуплянки (у ви­гляді укр. хати, «Запорожець», «Прокопович»), солонки, корячки, праники, миски для пиріжків, коромисла (1977 нагородж. дипломом 1-го ступеня 1-го Всесоюз. фестивалю самодіял. худож. творчості трудящих) тощо. Ініціював встановле­н­ня у Під­городньому памʼятника Т. Шевченку (1964), а 1967 організував крає­знавчий музей (від 2009 — його імені). Покінчив життя самогубством. 2009 на будинку, де мешкав К., встановлено мемор. дошку, його імʼям на­звано одну з вулиць у рідному місті.

Завантажити статтю