КАНА́РСЬКИЙ Сергій Михайлович (25. 05. 1890, Варшава — 03. 11. 1937, Харків) — право­знавець. На­вчався у Варшавському політехнічному ін­ституті, звідки виключений за участь у роботі есерівських гуртків і увʼязнений, 1915 здобув юридичну освіту в Київському комерційному ін­ституті. Після більшовицького пере­вороту 1917 — член Ради робітничих і солдатських депутатів у Харкові, згодом — голова Київської окружної ради робітничих і солдатських депутатів. 1920–32 — за­ступник наркома юстиції УСРР, голова касаційної колегії з кримінальних справ, завідувач від­ділу публікацій законів, за­ступник голови Верховного Суду УСРР, спів­робітник наркоматів іноземних і внутрішніх справ, Центрального статистичного управлі­н­ня УСРР; 1932–34 — начальник житлово-комунального сектору Держплану УСРР; 1934–37 — директор Ін­ституту радянського будівництва та права у Харкові. Поряд із практичною роботою за­ймався науковими дослідже­н­нями, пере­важно кримінально-правової тематики. Серед праць — «Класові моменти в політиці суду», «Пита­н­ня кримінального судочинства» (обидві — 1924), «Як і за що карає кримінальний кодекс» (1925), «Зав­да­н­ня виправно-трудової справи» (1928), «Як сільради проводять трус на ви­йма­н­ня» (1930). За редакцією К. ви­йшов «Коментар до Кримінального кодексу радянських республік» (1924; 1925; 1928). У липні 1937 заарештований, за звинуваче­н­ням у приналежності до польської контр­революційної націоналістичної організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1957.