Канцерогени

КАНЦЕРОГЕ́НИ (від лат. саnсеr — рак і …ген) — сполуки різної хімічної структури, здатні зумовити роз­виток пухлин і (або) збільше­н­ня частоти та (або) при­скоре­н­ня їхньої появи. Ін. назва — онкогени. Ві­домо бл. 1 тис. канцероген. сполук, осн. з них — поліциклічні вуглеводні, нітрозосполуки, ароматичні азо- й аміносполуки, діоксини, метали, металоїди, азбест та ін. К. мають природне та штучне (пере­важно) походже­н­ня. Роз­різняють К. ендоген­ні (виникають в організмі за особливих умов внутр. середовища, повʼяз. з генет., гормонал. та обмін. поруше­н­нями) й екзоген­ні (потрапляють в організм з довкі­л­ля). Осн. джерела остан­ніх — викиди пром. під­приємств, які здійснюють термічну пере­робку орган. палива та використовують продукти пере­робки у технол. процесі (коксохім., нафто- і сланцепереробні, металург., алюмінієві та ін.), викиди автотранс­порту, хім. промисловості тощо. Нині ві­домо понад 20 сполук природ. К. Джерелами їхнього утворе­н­ня є вулкани, космічні, геохім. процеси та жит­тєдіяльність біоти. Доведено, що деякі К. здатні пере­ходити з однієї природ. сфери до ін. (атмо­сферне повітря, ґрунт, водне середовище), потрапляти у харч. ланцюги (рослини, тварини, людина), негативно впливаючи на різні біо­ценози та екосистеми. Залежно від особливостей дії на живі організми К., окрім специфічних канцероген­них, можуть зумовлювати також інші ефекти (мутаген., тератоген., алергію, токсичні ушкодже­н­ня, стимуляцію росту та роз­витку, поруше­н­ня ембріогенезу, диференціюва­н­ня тканин тощо), які призводять до змін індивід. роз­витку, генофонду та від­хилень у біо­ценозах. Прояв дії К. залежить також від рівня еволюц. роз­витку живих організмів. Напр., дія нітрозосполук є летал. для най­простіших, мутаген­ною для ін. видів (дрозофіли), стимулює морфогенез у рослин, спричиняє токсич. ефект та роз­виток пухлин у теплокровних тварин тощо. Живі організми не лише за­знають дії К., а й самі ві­ді­грають певну роль у циркуляції цих сполук, беручи участь у їхньому утворен­ні (синтезі), поширен­ні, накопичен­ні та роз­кла­дан­ні. Зокрема за­брудне­н­ня К. водойм призводить до накопиче­н­ня їх у дон­них від­кладах, фітопланктоні, згодом — в організмах водних тварин (риби, молюски тощо), ступ. накопиче­н­ня залежить від особливостей метаболізму та здатності до де­струкції цих сполук. За­брудне­н­ня ґрунтів може спричинити накопиче­н­ня К. у рослинах, акумуляція К. у ґрунті залежить від інтенсивності їхньої де­градації внаслідок жит­тєдіяльності мікрофлори, грибків тощо. В організм людини К. потрапляють з повітрям, питною водою, продуктами харчува­н­ня, ліками. Особливістю дії всіх К. є латент. період (пухлини виникають через певний період часу) та залежність ефекту від величини дози і тривалості дії. Зі зменше­н­ням дози знижується частота й від­даляється час появи пухлин. Ця закономірність є основою гігієн. нормува­н­ня К. і первин. профілактики онкол. захворювань. Ви­вче­н­ня процесів утворе­н­ня, транс­формації та дії К. має важливе значе­н­ня для встановле­н­ня спричинених ними порушень у межах екосистем, оцінюва­н­ня їхньої небезпеки не лише для людини, а й для рослин і тварин з метою викори­ста­н­ня екол. під­ходів у реалізації заходів з охорони довкі­л­ля й профілактики шкідливого впливу на людину. Ці пита­н­ня в Україні досліджують вчені Ін­ститутів гігієни та мед. екології НАМНУ, екс­перим. патології, онкології і радіобіо­логії НАНУ, екогігієни і токсикології (усі — Київ).

Завантажити статтю