Капіца Михайло Степанович
КА́ПІЦА Михайло Степанович (05. 11. 1921, с. Юрківці Кам’янець-Поділ. пов. Поділ. губ., нині Чемеровец. р-ну Хмельн. обл. — 15. 11. 1995, Москва) — дипломат, історик. Надзвич. і повноваж. посол СРСР (1960). Доктор історичних наук (1958), професор (1960), член-кореспондент РАН (1987). Державна премія СРСР у галузі н. і т. (1982). Державні нагороди СРСР. Закін. Моск. пед. інститут іноз. мов (1941) і Вищу дипломат. школу МЗС СРСР (Москва, 1948). Працював у посольстві СРСР у Китаї (1943–47, 1950–52); в центр. апараті МЗС СРСР (1947–50); у Моск. інституті міждерж. відносин (1952–60); водночас 1954–56 — радник-експерт, 1956–60 — заступник зав. Далекосх. відділу, 1966–70 — завідувач відділу Пд.-Сх. Азії, 1970–82 — зав. 1-го Далекосх. відділу МЗС СРСР; 1961–62 — надзвич. і повноваж. посол СРСР у Пакистані; 1962–87 — завідувач кафедри історії Азії та Африки Моск. університету; 1982–87 — заступник міністра іноз. справ СРСР; 1986–87 — голова Комісії СРСР у справах ЮНЕСКО; 1987–94 — директор Інституту сходознавства РАН (Москва). Досліджував проблеми новіт. історії Китаю, міжнар. відносин на Далекому Сх. й у Пд.-Сх. Азії. Автор спогадів «На разных параллелях. Записки дипломата» (Москва, 1996). Головний редактор журналу «Азия и Африка сегодня» (1989–95).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Советско-китайские отношения. 1958; КНР: Три десятилетия — три политики. 1979; Сукарно: Политическая биография. 1980 (співавтор); Мирный выбор Азии. 1988 (співавтор); усі — Москва.
Рекомендована література
- К 60-летию М. С. Капицы // Пробл. Дальнего Востока. 1981. № 3.
Завантажити статтю
Людина 
