КАПУЦИ́НИ (від італ. cappuccio — каптур) — католицький чернечий орден. Виник 1525 в Італії як від­галуже­н­ня ордену францисканців. Інша назва — Орден братів менших капуцинів. Мета діяльності — поверне­н­ня до заповід­ей святого Франциска Ас­сізького, тобто пропагува­н­ня бідності, простоти і суворості життя. Капуцини намагаються бути братами і слугами тих, кому вони служать, а тому за без­посередність, до­ступність і жертовність їх ще називають «братами людей». 1528 Папа Климент VІІ до­зволив капуцинам носити рясу із го­строкутним каптуром (на честь і за прикладом святого Франциска Ас­сізького) та бороду, згодом зовнішніми атрибутами стали також мотузяний пояс із вузлом, що символізує непорушність чернечих обітниць, та сандалі на босі ноги. Як незалежний орден існує від 1619. Капуцини активно захищають духовну владу Папи Римського у католицькій Церкві, за­ймаються місіонерством. У середині 18 ст. вони служили у більшості християнських країн, а їхня кількість пере­вищувала 30 тис. осіб. Нині діють майже у 100 країнах (понад 1800 спільнот, близько 11 тис. братів). Перший монастир капуцинів на українських землях засновано 1709 у Львові. До кінця 18 ст. на території сучасної України по­стало 16 монастирів Руської (Волинської) Кустодії, що входила до Польської провінції. 1796–1808 на Волині існувала само­стійна Руська (українська) провінція, ліквідована російською владою, від 1785 функціонувала Галицька провінція, монастирі якої закрито після при­єд­на­н­ня Західної України до УРСР. 1988 орден від­роджений в Україні. Від 1995 діє українська Кустодія святого Антонія (на той час — 9 братів та 4 осередки), яка 2004 під­несена до рангу віце-провінції України та РФ (6 монастирів в Україні та 1 — у РФ) у складі Краківської провінції (Польща).