КАРАВА́ЄВА Ганна Олександрівна (Караваева Анна Александровна; 15(27). 12. 1893, м. Перм, Росія — 22. 05. 1979, Москва) — російська письмен­ниця. Державні нагороди СРСР. Закін. Бестужев. курси (Петро­град, нині С.-Петербург, 1916). Пере­їхала 1920 на Алтай, де викладала в рад. парт­школі м. Барнаул, труд. школі в м. Ульяновськ. Від 1928 — у Москві. Член Всесоюз. асоц. пролетар. письмен­ників. Головний редактор журналу «Молодая гвардия» (1931–38). Член правлі­н­ня (1934) та президії (від 1938) СП СРСР. Учасниця Між­нар. кон­гресу письмен­ників на захист миру (Париж, 1935). Під час 2-ї світової війни — кор. г. «Правда» на Уралі. 1945–50 — за­ступник відп. ред., ред. ж. «Советская женщина». Водночас 1947–50 — голова комісії по роботі з рос. письмен­никами країв, обл. і респ. СРСР. Життя села напередодні колективізації від­творила у повісті «Двор» (Москва, 1926; 1969), романі «Лесозавод» (Х., 1928; 1929; Кемерово, 1981). Героїку 2-ї світової війни від­образила у трилогії «Родина» (романи «Огни», Москва, 1943; Магнитогорск, 1944; «Разбег», Ленин­град, 1948; «Родной дом», Москва, 1950; Сталін. премія 1951). Авторка істор. повістей «Золотой клюв» (Москва; Ленин­град, 1927; Барнаул, 1979; Москва, 1983) і «На горе Маковке» (1941; 1942); пʼєси «Свой дом» (1934); кн. нарисів «Повести о пропавшей улице» (1936), «Уральские мастера» (1941–43; усі — Москва), «Во Франции 1945» (Ленин­град, 1946); романів «Лена из Журавлиной рощи» (1938) та «Грани жизни» (1963); зб. оповідань «Первое поколение» (1959); книги-щоден­ника «Вечнозеленые листья» (1963), мемуарів «Свет вчерашний» (1964; усі — Москва). Опублікувала стат­ті про Т. Шевченка («Источник мысли, силы и красоты» // г. «Красное знамя», Харьков, 1939), О. Корнійчука («В Центральном театре Красной Армии» // г. «Литература и искус­ство», Свердловск, 1942), Лесю Українку («Горячее сердце Леси» // ж. «Советская женщина», 1963). Оповіда­н­ня К. «Рыжая масть» (Х., 1930) українською мовою пере­клав Д. Калина.