КРИ́ЗА ЖИТ­ТЄ́ВА — складний період життя, під час якого різко змінюються ставлен­ня до себе і світу, спосіб осмисле­н­ня набутого досвіду та напрям жит­тєвого шляху. Кризою називають тривалий глибокий внутрішній конфлікт, який виникає у звʼязку з незадовільною якістю, результатами життя, дефіцитом його смислу. Складні жит­тєві об­­ставини (професійні, сімейні, особисті) провокують кризу здебільшого за наявності під­ґрунтя у ви­гляді внутрішніх суперечностей, які загострюються швидко й несподівано, не залишаючи часу для адаптації, під­готовки, налаштува­н­ня, і потребують дій, що пере­важають адаптивні мож­ливості, наявні енергетичні ресурси. У кризовій ситуації особистість як складна самоорганізована від­­крита система стає дедалі неврівноваженішою, набуваючи за­гостреної чутливості до зовнішніх впливів.

Слабкі сигнали на вході до системи можуть породжувати значні від­гуки, а іноді призводити до несподіваних ефектів. Система в цілому, як стверджує І. Пригожин, пере­будовується таким чином, що її поведінка стає непередбачуваною. Кожна криза жит­тєва є важливим шансом для коригува­н­ня свого життя, наповне­н­ня його новим змістом. Вона вимагає роз­горнутого, аргументо­ваного, усві­домленого роз­вʼя­за­н­ня задачі на смисл, яке у буден­ності від­бувається згорнуто, не­структуровано; під­штов­хує людину до автономізації, незалежності від зовнішніх і внутрішніх умов життя; призводить до при­­й­ня­т­тя реальності такою, якою во­на є на­справді, потребуючи від­­мови від ілюзій щодо самої се­бе, своєї професії, оточе­н­ня. Вихід із кризи жит­тєвої може бути як кон­структивним, так і де­структивним. Можливості роз­вʼяза­н­ня си­туації залежать від стадії кри­зи (поверх­нева, середня чи гли­бока) та ставле­н­ня до того, що від­бувається (ігнорувальне, пере­більшувальне, демонстративне, волюнтаристське, продуктивне).

Про­дуктивне ставле­н­ня до кризи перед­бачає володі­н­ня людиною значною гамою стратегій самоопа­нува­н­ня, різновиди не­продуктивного ставле­н­ня су­проводжуються пе­реважно однією не­гнучкою стра­тегією. Основними симптомами кризового стану є зниже­н­ня адаптивності, рівня самос­прийня­т­тя, тимчасова примітивізація саморегуляції, втрата сенсу існува­н­ня. Особли­вості кризових роз­ладів залежать від вроджених кон­ституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю соціалізації, способів взаємодії з оточе­н­ням. Під час глибокої кризи жит­тєвої може здаватися, що сенс життя втрачено повністю. Т. зв. екзистенційний вакуум, про­аналізований засновником логотерапії ав­стрійським психіатром В. Франклом, іноді стає реальним вибором між жи­т­тям і смертю.

Часто перед­умовою кризи жит­тєвої є про­блемні ситуації, у яких існує невід­повід­ність між вимогами людини до самої себе та її реальними схильностями, можливостями, бажа­н­нями, коли во­на не може адекватно про­гнозувати роз­виток подій, ставити перед собою досяжні цілі.

Провокують кризи також над­звичайні ситуації, що несподівано виникають унаслідок певних мас­штабних подій (землетруси, ви­верже­н­ня вулканів, терористичні акти, ката­строфи), зумовлюючи людські жертви, наносячи шкоду здоровʼю і добробуту лю­дини. Найнебезпечнішу кризу жит­тєву викликає зі­ткне­н­ня людини зі смертю (на­приклад, коли хвора людина ді­знається про власну при­реченість, або в неї помирає хтось із близьких). Цій про­блемі присвячено праці американських психологів Б. Дейтса, Е. Кюблер-Росс, Р. Моу­ді, німецько-американського психіатра Е. Ліндеман­на та ін. Способи по­дола­н­ня кризи у контекс­ті психології горя досліджували В. Баскаков, Ф. Василюк, А. Гнєздилов, М. Мінігалієва, С. Шефов. Р. Ахмеров, А. Осипова та ін. ви­вчають такий різновид кризи жит­тєвої, як кри­за біо­графічна (криза нереалізованості, спустошеності, без­пер­спективності). Здатність про­тистояти складним ситуаціям, яку називають міцністю, жит­тє­стійкістю, досліджують як західні психологи (американський учений С. Мадді), так і вітчизняні (Т. Ларіна).

Серед найновіших досягнень психології кризи — ви­вче­н­ня копінгу (подола­н­ня, опанува­н­ня, даван­ня собі ради) як способу взаємодії людини зі складною жит­тєвою ситуацією від­повід­но до логіки її роз­горта­н­ня, значущо­сті кризових об­ставин у нинішньому житті і реальних можливостей, наявних ресурсів людини (канадський психолог А. Бандура, американські фахівці Л. Мер­фі, Р. Лазарус, С. Фолькман, Г.-Дж. Фрайденберґ, німець — Р. Швар­цер, а також Т. Крюкова, Є. Куфтяк, О. Берестнєва).

Спо­­соби роз­вʼяза­н­ня кризових ситуацій роз­робляють українські психологи П. Горностай, Т. Титаренко, Б. Ла­­зоренко, Л. Лепіхова, О. Кляпець, Н. Родіна, К. Черемних. Філософське, соціологічне та психолого-педагогічне об­ґрунтува­н­ня кризи жит­тєвої особистості в Укра­їні здійснено під керівництвом Л. Сохань та І. Єрмакова. Ви­вче­н­ня медично-психіатричних аспектів кризового консультува­н­ня очолює Л. Юрʼє­ва. На пере­біг кризи також впливає загальний соціокультурний фон, створюючи асоціативні поля, що навʼязують людині нову можливість структуризації значень, нові способи інтер­претації себе і сво­го життя.