Життєвий шлях

ЖИТ­ТЄ́ВИЙ ШЛЯХ — соціальна форма індивідуального роз­витку людини. Про­блема Ж. ш., під яким ро­зуміють життя людини як особистості, є складовою вче­н­ня про особистість. Її роз­глядають у істор., філос., психол., пед. та ін. аспектах. Людина стає особистістю не одразу після свого народж., а дійс. субʼєктом життя ще пізніше — тільки тоді, коли починає від­повід­ально під­ходити до свого життя і жит­тєвих виборів, ставити перед собою сер­йозні жит­тєві цілі та досягати їх. Ро­зумі­н­ня людиною своїх можливостей і ролі у плануван­ні й здійснен­ні Ж. ш. сприяє більш від­повід­ал. ставлен­ню до життя і до­зволяє виробити оптимал. варіант влас. роз­витку.

У тій чи ін. формах тема Ж. ш. протягом усієї історії людства пере­бувала в центрі духов. і морал. шукань. Від­повід­ні практичні дослідж. з цієї тематики вперше проведені в 1920–30-і рр. у Віден. психол. ін­ституті під керівництвом Ш. Бюлер. Біо­графія людини завжди слугувала багатим джерелом знань про особистість у психології, але саме у роз­відках віден. фахівців вона стала без­посеред. предметом психол. ви­вче­н­ня. Встановлено, що при всій індивід. своєрідності людських характерів і біо­графій, терміни на­ста­н­ня різних оптимумів життя у людей характеризуються певною регулярністю та ви­значаються спів­від­ноше­н­ням духов., ментал. і біол. (вітал.) чин­ників. Виявлені закономірності до­зволили Ш. Бюлер описати різні типи жит­тєвого роз­витку особистості й роз­робити концепцію роз­витку людини як процесу по­ступового становле­н­ня цільових структур самосві­домості. Ці дослідж. значно сприяли роз­витку екзистенціал. напряму в психології. У СРСР поміт. внеском у роз­робле­н­ня про­блеми Ж. ш. стали праці С. Рубінштейна, Б. Ананьєва і їхніх учнів. С. Рубінштейн роз­глядав Ж. ш. як власну жит­тєву історію індивіда. У його ро­зумін­ні це не сума жит­тєвих подій, окремих вчинків і актів творчості, а певна цілісність, що складається з окремих етапів, кожен з яких потенційно міг стати або став поворотним у житті особистості; центр. про­блема життя особистості — чи зможе вона стати субʼєктом влас. життя. Роз­виваючи ці ідеї, К. Абульханова-Славська пропонує роз­глядати Ж. ш. як формува­н­ня жит­тєвої стратегії в процесі досягне­н­ня людиною соц.-психол. й особистіс. зрілості. Жит­тєва стратегія — індивід. організація і по­стійна регуляція плину життя від­повід­но до цін­ностей даної особистості та її індивід. спрямованості, що до­зволяє їй ефективно вирішувати жит­тєві суперечності, здійснювати від­повід­ні жит­тєві вибори. Б. Ананьєв об­ґрунтував проект науки про ціліс. роз­виток людини в єдиному жит­тєвому циклі, покликаної ви­вчати взаємозвʼязок онтогенезу психофізіол. функцій мозку індивіда, що від­бувається в біол. часі життя людини, і особистіс. еволюції в процесі Ж. ш., що вибудовується від­повід­но до соц. законів в істор. часі. Широко ві­доме ви­значе­н­ня Б. Ананьєвим Ж. ш. як історії формува­н­ня і роз­витку особистості у певному су­спільстві, історії людини — сучасника конкрет. епохи. Особистість є специфіч. осередком різних соц. звʼязків і від­носин. Її життя роз­гортається у соц. часі й просторі, формуючи непо­вторну індивід. біо­графію (Ж. ш. при цьому по­стає втіле­н­ням індивід. долі). Зро­ста­н­ня інтересу саме до індивід. пере­бігу подій життя особистості ви­ступає від­ображе­н­ням екзистенціаліст. тенденції зосередже­н­ня уваги на унікал. явищах буття, зокрема і на особистості як індивідуальності з властивим їй самобут., непо­втор. способом жит­тє­здійсне­н­ня. Особливості сучас. етапу цивілізації від­значені посиле­н­ням особистіс. начала в соціумі та зро­ста­н­ням домагань особистості щодо складніших рівнів самоорганізації своєї жит­тєдіяльності. У звʼязку з ускладне­н­ням життя, під­вище­н­ням його динамізму і внутр. суперечливості, надто в умовах, коли соц. і жит­тєві ситуації перманентно та стрімко змінюються, у технології жит­тє­здійсне­н­ня най­продуктивнішим виявляється ін­новац. під­хід, у якому реалізується творче осмисле­н­ня жит­тєвих ситуацій, готовність до особистіс. змін і сприйня­т­тя ново­введень до повсякден. об­ставин. Саме тут, у сполучен­ні соц. й особистіс. контекс­тів, подоланий роз­рив між особистістю як субʼєктом і її жи­т­тям як обʼєктом. Життя людини в єд­ності його обʼєктив. і субʼєктив. характеристик, що роз­гортається в конкретно-істор. індивід. жит­тєвому світі, власне і є предметом аналізу в про­блематиці Ж. ш. Істор. мас­штаб життя особистості може обмежуватися конкрет. біо­графією, виражати життя тільки одного поколі­н­ня, тієї чи ін. соц. групи, а може бути спів­розмірним і мас­штабу цілої істор. епохи. Ж. ш. як різноманітну історію життя особистості, об­умовлену конкрет. умовами існува­н­ня, особистіс. особливостями та можливостями самореалізації, ви­вчають за допомогою фактогр. і біогр. методів давно і досить інтенсивно. Водночас саме істор. аспект ще не став предметом самост. наук. дослідж., а звʼязок історії життя людини із сучас. йому епохою більшість дослідників лише кон­статує. Нині Ж. ш. потрібно ви­вчати не тільки як історію продуктив. здійсне­н­ня особистого життя, але і як створе­н­ня людської історії, коли особистість не лише живе в за­даному світі, але й активно пере­творює своєю діяльністю влас. жит­тєвий світ й історію су­спільства загалом.

В Україні фундатором комплекс. дослідж. Ж. ш. у руслі психології життя людини є Л. Сохань. Її наук. школа, що сформувалася у вітчизн. психології у 1980-і рр., спеціалізується на ви­вчен­ні закономірностей і способів твор. організації особистістю своєї жит­тєдіяльності в соціумі. Соц.-психол. концепцію життя особистості, побуд. на парадигмі жит­тєтворчості, реалізують не тільки у рамках академ. дослідниц. проектів, але й у пед. практиці, особливо в організації навч.-пед. процесу в укр. школах нового типу, формуючи нову стратегію освіти, за якої пед. процес роз­глядають як процес оволоді­н­ня мистецтвом сві­домого і твор. здійсне­н­ня свого життя. Л. Сохань зі своїми учнями та спів­роб. від­ділу соц. психології Ін­ституту філософії АН УРСР, згодом — Ін­ституту соціології НАНУ (обидва — Київ) заклала основи й об­ґрунтувала самост. статус креатології — науки про творчу побудову та здійсне­н­ня особистістю свого життя. Ідея творчості життя (мистецтва жити), глибоко закорінена у філософії, психології, культурі загалом, стала під­ґрунтям психології і педагогіки жит­тєтворчості. Одне з перших в Україні дослідж. про­блем стилю життя здійснила ця ж група соц. психологів під керівництвом Л. Сохань, роз­глянувши його як індивід. форму функціонува­н­ня і роз­витку способу життя. У пред­ставленій концепції сві­доме проектува­н­ня особистістю свого життя про­аналізов. за допомогою поня­т­тя «жит­тєва про­грама», що роз­гортається у «жит­тєві плани». Ви­вче­н­ня того, як соціально значимі цін­ності в конкретно-істор. умовах транс­формуються в систему типових для пред­ставників епохи «жит­тєвих цілей» — ключовий момент роз­робле­н­ня про­блеми Ж. ш. у сучас. психології і соціології. На зміну обʼєктив. зумовленості жит­тєвої ситуації особистості при­йшла її обʼєктивно за­дана множин­ність, у звʼязку з чим стрімко зросла роль субʼєктив. компонента у виборі й організації індивід. Ж. ш. Вперше в історії ви­зна­н­ня цієї субʼєктивності життя окремих індивідів стало не тільки фактом, але й невід­ʼєм. частиною сусп. сві­домості епохи. Творче від­ноше­н­ня до життя припускає здатність особистості до роз­кри­т­тя і виріше­н­ня жит­тєвих протиріч, а не втечу від них за допомогою поверхн. жит­тєвих змін, а отже внесе­н­ня від­повід. змін у систему психол. забезпече­н­ня Ж. ш. людини на різних його етапах. У рамках біогр. методу дослідж. встановлено, що від­ноше­н­ня особистості до свого життя, її жит­тєве самопочу­т­тя і міра задоволеності жи­т­тям істотно залежать від способу ре­презентації в жит­тєвому світі особистості зовн. і внутр. подій її життя. Теорія креатології формується шляхом ви­вче­н­ня особистості як індивідуальності в процесі твор. само­актуалізації, змістовно інтегруючись у теорію жит­тєтворчості завдяки пі­знан­ню закономірностей і механізмів індивід. жит­тє­здійсне­н­ня. Особистість при такому ро­зумін­ні ви­ступає субʼєктом свого індивід. життя, від­повід­ал. перед су­спільством і собою за вибір та здійсне­н­ня моделі (спрямованості, змісту, стилю та ін.) свого життя. Предметом креатології є процеси і технологія жит­тєтворчості особистості як способу твор. проектува­н­ня та здійсне­н­ня Ж. ш. Психол. технологія жит­тєтворчості базується на сукупності психол. знань, способів і методів роз­кри­т­тя, роз­витку й реалізації твор. потенціалу особистості, становле­н­ня її як соціально і психологічно зрілої індивідуальності, здатної творчо само­здійснювати своє життя, обране жит­тєве при­значе­н­ня. Осн. зав­да­н­ня психології жит­тєтворчості — допомогти особистості повноцін­но включитися в динам. соц. структуру з урахува­н­ням реал. соц. можливостей і особливостей своєї індивід. психол. структури, жит­тєвих пріоритетів і очікувань.

Завантажити статтю