Криза соціальна

КРИ́ЗА СОЦІА́ЛЬНА — форма прояву соціальних суперечностей унаслідок порушен­ня нормальної взаємодії між чле­нами су­спільства, соціальними групами й ін­ститутами. К. с. ускла­­днює або унеможливлює ста­більне функціонува­н­ня важливих під­систем су­спільства (локал. криза) чи всього су­спільства (системна криза) і виникає у випадку про­блематизації повсякден. соц. практик, впорядк. наявними нор­мами, цін­ностями, правилами, ролями. Її проявами є збільшен­ня інтенсивності та кількості кон­флікт. ситуацій, формува­н­ня у сві­домості великих груп критич. сприйня­т­тя певної сусп. сфе­ри або сусп. устрою загалом і пере­кона­н­ня в необхідності їх змі­нити, що часто су­проводжується проявами соц. протесту. У широкому значен­ні термін «К. с.» використовують за наявності кри­зи у функціонуван­ні всього су­спільства (він фактично ви­ступає синонімом сусп. кризи), у вузькому — коли поряд з екон., політ., культур. ви­окремлюють соц. сферу (К. с. може доповнювати або спричиняти екон. і політ. кризи). Його також роз­глядають як стан і процес. Коли існуючі правила та засоби соц. взаємодій стають не­адекватни­ми й не­здатними надалі під­тримувати ці взаємодії, виникають не лише мас­штабні кризи (руйнація всієї системи від­носин, ма­сові заворуше­н­ня, революції), але й кризи в колективі, окремій соц. групі.

Роль К. с. у житті су­спільства неодно­значна: з одного боку, вона дис­функціональна для системи від­носин, оскільки зро­стає неви­значеність, руйнуються звичні соц. звʼязки, норми соц. взаємодії, зро­стає рівень соц. девіацій (злочин­ності, самогубств); з ін. — якщо К. с. не сягає крайніх форм (ката­строфи та повної руйнації системи), вона може бути й функціонал., ос­кільки виявляє про­блеми соц. взаємодій. У результаті К. с. до­сить часто на заміну старим, не­­адекват. соц. системам (або їх­нім окремим елементам) прихо­дять нові, що більше від­повід­ають потребам і вимогам су­спільства.

К. с. може завершитися взагалі без сут­тєвих змін у системі соц. від­носин, однак у більшості випадків вона призводить до її пере­ходу в якісно новий стан. К. с. — природна фаза роз­витку будь-якої соц. системи. Криз, як і конфліктів, неможливо уникнути, тому необхідно бути до них готовими, вчитися управляти ними, зменшуючи руйнівні наслідки та під­силюючи функці­онал. моменти. К. с. може вини­кати та роз­виватися не лише при­род. шляхом, внаслідок обʼєк­тив. соц. суперечностей, але й сві­домо провокуватися, по­глиблюватися втруча­н­ням ззовні. Роз­різняють латентну й від­криту форми К. с. Латентність кризових явищ сут­тєво ускладнює соц. про­гнозува­н­ня і провокує на пер­ший по­гляд несподівані вибухи соц. активності та руйнації здавалося б стабіл. систем (як при­клад — роз­пад СРСР).

К. с. також може бути короткочас. або тривалою (в сучас. наук. дискурсі її часто роз­глядають як хронічну, по­стійну); заг. (систем.) чи обмеженою (локал.); від­буватися у мирній або насильниц. формах (крайній прояв — масові заворуше­н­ня до революції включно); реалізовуватися як криза довіри у су­спільстві (між­особистіс., заг., ін­ституц.), соц. адаптації, таких соц. ін­ститутів, як родина та школа, демо­графічна криза.

Завантажити статтю