КРИ́ЗА СОЦІА́ЛЬНА — форма прояву соціальних суперечностей унаслідок порушен­ня нормальної взаємодії між чле­нами су­спільства, соціальними групами й ін­ститутами. К. с. ускла­­днює або унеможливлює ста­більне функціонува­н­ня важливих під­систем су­спільства (локальна криза) чи всього су­спільства (системна криза) і виникає у випадку про­блематизації повсякден­них соціальних практик, впорядкованих наявними нор­мами, цін­ностями, правилами, ролями. Її проявами є збільшен­ня інтенсивності та кількості конфліктних ситуацій, формува­н­ня у сві­домості великих груп критичного сприйня­т­тя певної су­спільної сфе­ри або су­спільного устрою загалом і пере­кона­н­ня в необхідності їх змі­нити, що часто су­проводжується проявами соціального протесту. У широкому значен­ні термін «Криза соціальна» використовують за наявності кри­зи у функціонуван­ні всього су­спільства (він фактично ви­ступає синонімом су­спільної кризи), у вузькому — коли поряд з економічною, політичною, культурною ви­окремлюють соціальну сферу (К. с. може доповнювати або спричиняти економічні і політичні кризи). Його також роз­глядають як стан і процес. Коли існуючі правила та засоби соціальних взаємодій стають не­адекватни­ми й не­здатними надалі під­тримувати ці взаємодії, виникають не лише мас­штабні кризи (руйнація всієї системи від­носин, ма­сові заворуше­н­ня, революції), але й кризи в колективі, окремій соціальній групі.

Роль Кризи соціальної у житті су­спільства неодно­значна: з одного боку, вона дис­функціональна для системи від­носин, оскільки зро­стає неви­значеність, руйнуються звичні соціальні звʼязки, норми соціальної взаємодії, зро­стає рівень соціальних девіацій (злочин­ності, самогубств); з іншого — якщо К. с. не сягає крайніх форм (ката­строфи та повної руйнації системи), вона може бути й функціональною, ос­кільки виявляє про­блеми соціальних взаємодій. У результаті К. с. до­сить часто на заміну старим, не­­адекватним соціальним системам (або їх­нім окремим елементам) прихо­дять нові, що більше від­повід­ають потребам і вимогам су­спільства.

Криза соціальна може завершитися взагалі без сут­тєвих змін у системі соціальних від­носин, однак у більшості випадків вона призводить до її пере­ходу в якісно новий стан. К. с. — природна фаза роз­витку будь-якої соціальної системи. Криз, як і конфліктів, неможливо уникнути, тому необхідно бути до них готовими, вчитися управляти ними, зменшуючи руйнівні наслідки та під­силюючи функці­ональні моменти. К. с. може вини­кати та роз­виватися не лише природним шляхом, внаслідок обʼєк­тивних соціальних суперечностей, але й сві­домо провокуватися, по­глиблюватися втруча­н­ням ззовні. Роз­різняють латентну й від­криту форми К. с. Латентність кризових явищ сут­тєво ускладнює соціальне про­гнозува­н­ня і провокує на пер­ший по­гляд несподівані вибухи соціальної активності та руйнації здавалося б стабільних систем (як при­клад — роз­пад СРСР).

Криза соціальна також може бути короткочасною або тривалою (в сучасному науковому дискурсі її часто роз­глядають як хронічну, по­стійну); загальною (системною) чи обмеженою (локальною); від­буватися у мирній або насильницькій формах (крайній прояв — масові заворуше­н­ня до революції включно); реалізовуватися як криза довіри у су­спільстві (між­особистісна, загальна, ін­ституційна), соціальної адаптації, таких соціальних ін­ститутів, як родина та школа, демо­графічна криза.