Карате

Визначення і загальна характеристика

КАРАТЕ́ (япон. — «порожня рука», «голіруч») — вид єдиноборств, основними при­йомами веде­н­ня бою якого є різноманітні удари руками (кулаками, ребром долоні, від­критою рукою, ліктями) та ногами (стопами, колінами), а також захист від них. У деяких стилях також на­вчають ударам у жит­тєво важливі ділянки, викори­стан­ню захватів, замків, утримувань і кидків тощо. Сучасні змага­н­ня з К. поділяють на спаринги (куміте), формальні вправи або комбінації голіруч (ката) та вправи зі зброєю (кобуто), у яких учасники можуть брати участь індивідуально чи у складі команди. Система ви­значе­н­ня ступ. досконалості у володін­ні мистецтвом бою складається з роз­рядів — кю (від нижчого 10-го до вищого 1-го) та данів (від 1-го і вище). К. сформувалося у 16 ст. на япон. о-ві Окінава, де цей вид бо­йового мистецтва до 19 ст. називали «те», у серед. 19 ст. поширилася назва «К.», на поч. 20 ст. почали вживати також «К.-до». На ін. япон. тер. цей вид єдиноборств став ві­домим на поч. 20 ст., після того як у метрополію пере­їхали ві­домі майстри і заснували свої школи (Шиторю, Ґодзюрю, Шотокан), які на поч. 1930-х рр. зареєстровано Всеяпон. асоц. бо­йових мистецтв. Після 2-ї світової війни К. почало роз­виватися в Європі й Америці. Нині офіційно ви­знано 4 традиц. стилі К.: Шотокан, Шиторю, Ґодзюрю, Вадорю. Нині найбільшої популярності в Україні та світі набувають нетрадиц. новітні школи К. Серед них перше місце посідає кіокушинкай (контакт. стиль К., правила якого максимально на­ближені до реал. по­єдинку), створ. у 1950-х рр. видат. май­стром і популяризатором К., автором багатьох книг Масутацу Оямою (1923–94), який заснував і очолив Між­нар. організацію Кіокушинкай (IKO, 1964). Нині вона є однією з найбільших організацій бо­йового мистецтва в світі (нараховує понад 15 млн чл. із 140 країн). Масутацу Ояма виховав багато талановитих учнів, деякі з них заснували власні стилі й організації.

Змага­н­ня з К. проводять від 2-ї пол. 20 ст. Перший Япон. чемпіонат від­бувся 1957. У 1968 створ. Всесвіт. союз організацій К. (WUKO, від 1992 — Всесвітня федерація К., WKF), який 1999 ви­знано МОК із пер­спективою включе­н­ня К. в олімп. про­граму. Чемпіонати світу за версією WUKO–WKF проводять від 1970 раз на два роки. У СРСР К. зʼявилося в серед. 1960-х рр., але 1973 заборонене, від­тоді школи К. діяли неофіційно. 1978 Спорт­комітетом СРСР засн. Федерацію К., що діяла до на­ступ. заборони 1984. У 1981 від­бувся перший чемпіонат СРСР. 1991 створ. Укр. федерацію К.-до (президент — В. Марков), яку 1993 прийнято до Європ. асоц. шотокан К.-до (ESKA) та Всесвіт. асоц. шотокан К.-до (WSKA), 1995 — Союзу організацій шотокан К.-до (USKO), на­ступ. року — Всесвіт. конфедерації К. (WKC). Укр. спортс­мени з успіхом ви­ступають на між­народних змага­н­нях, здобуваючи високі нагороди чемпіонатів і Кубків світу та Європи. Серед них — П. Добрецов, О. Єланська, К. Єланський, С. Жегар, О. Захаренко, М. Зеленко, С. Кундік, А. Мижирицька.

Літ.: B. A. Haines. Karateʼs history and traditions. Rutland, 1968; Нишияма Хидетака, Браун Р. Каратэ, или искус­ство борьбы «пу­стой рукой»: В 2 ч. / Пер. с англ. 2-е изд., доп. Х., 1994; Лапшин С. А. Каратэ-до. Ката для начинающих и мастеров. Д., 1996; Лапшин С. А., Лапшин С. С. Каратэ для мастеров. Стратегия поединка. Д., 1996; Галан В. В. Каратэ-до для продвинутых учеников и ин­структоров. Чц., 1998; M. Bishop. Okinawan karate: teachers, styles and secret techniques. 2nd ed. Boston, 1999; Иванов-Катанский С. А. Практическое боевое каратэ. Москва, 2001; Хас­сел Р. Дж., Отис Э. Каратэ. Москва, 2003; Савченко В. В. Традиційне карате. Правила змагань. Кр., 2005; Близнюк С. Величие киокушин каратэ. К., 2009; Литвиненко А. Н. Синергетический подход к построению и кор­рекции тренировочной деятельности в карате-до. Х., 2010.

А. О. Добко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю