КАРАТЕ́ (японське — «порожня рука», «голіруч») — вид єдиноборств, основними при­йомами веде­н­ня бою якого є різноманітні удари руками (кулаками, ребром долоні, від­критою рукою, ліктями) та ногами (стопами, колінами), а також захист від них. У деяких стилях також на­вчають ударам у жит­тєво важливі ділянки, викори­стан­ню захватів, замків, утримувань і кидків тощо. Сучасні змага­н­ня з карате поділяють на спаринги (куміте), формальні вправи або комбінації голіруч (ката) та вправи зі зброєю (кобуто), у яких учасники можуть брати участь індивідуально чи у складі команди. Система ви­значе­н­ня ступеня досконалості у володін­ні мистецтвом бою складається з роз­рядів — кю (від нижчого 10-го до вищого 1-го) та данів (від 1-го і вище). Карате сформувалося у 16 століт­ті на японському острові Окінава, де цей вид бо­йового мистецтва до 19 столі­т­тя називали «те», у середині 19 столі­т­тя поширилася назва «карате», на початку 20 столі­т­тя почали вживати також «карате-до». На інших японських територіях цей вид єдиноборств став ві­домим на початку 20 столі­т­тя, після того як у метрополію пере­їхали ві­домі майстри і заснували свої школи (Шиторю, Ґодзюрю, Шотокан), які на початку 1930-х років зареєстровано Всеяпонською асоціацією бо­йових мистецтв. Після 2-ї світової війни карате почало роз­виватися в Європі й Америці. Нині офіційно ви­знано 4 традиційні стилі карате: Шотокан, Шиторю, Ґодзюрю, Вадорю. Нині найбільшої популярності в Україні та світі набувають нетрадиційні новітні школи карате. Серед них перше місце посідає кіокушинкай (контактний стиль карате, правила якого максимально на­ближені до реального по­єдинку), створений у 1950-х роках видатним май­стром і популяризатором карате, автором багатьох книг Масутацу Оямою (1923–94), який заснував і очолив Між­народну організацію Кіокушинкай (IKO, 1964). Нині вона є однією з найбільших організацій бо­йового мистецтва в світі (нараховує понад 15 млн членів із 140 країн). Масутацу Ояма виховав багато талановитих учнів, деякі з них заснували власні стилі й організації.

Змага­н­ня з карате проводять від 2-ї половини 20 столі­т­тя. Перший японський чемпіонат від­бувся 1957. У 1968 створено Всесвітній союз організацій карате (WUKO, від 1992 — Всесвітня федерація карате, WKF), який 1999 ви­знано МОК із пер­спективою включе­н­ня карате в олімпійську про­граму. Чемпіонати світу за версією WUKO–WKF проводять від 1970 раз на два роки. У СРСР карате зʼявилося в середині 1960-х років, але 1973 заборонене, від­тоді школи карате діяли неофіційно. 1978 Спорт­комітетом СРСР засновано Федерацію карате, що діяла до на­ступної заборони 1984. У 1981 від­бувся перший чемпіонат СРСР. 1991 створено Українську федерацію карате-до (президент — В. Марков), яку 1993 прийнято до Європейської асоціації шотокан карате-до (ESKA) та Всесвітньої асоціації шотокан карате-до (WSKA), 1995 — Союзу організацій шотокан карате-до (USKO), на­ступного року — Всесвітньої конфедерації карате (WKC). Українські спортс­мени з успіхом ви­ступають на між­народних змага­н­нях, здобуваючи високі нагороди чемпіонатів і Кубків світу та Європи. Серед них — П. Добрецов, О. Єланська, К. Єланський, С. Жегар, О. Захаренко, М. Зеленко, С. Кундік, А. Мижирицька.