Кардуччі Джозуе

КАРДУ́Ч­ЧІ Джозуе (Carducci Giosuè; псевд. — Erotrio Romano; 27. 07. 1835, містечко Вал-ді-Кастел­ло побл. м. Лукка, провінція Тоскана, нині Італія — 16. 02. 1907, м. Болонья, Італія) — італійський поет, літературо­знавець. Нобелівська премія (1906). Закін. Університет у м. Піза (Італія, 1856). Викладав у гімназії; від 1860 — професор кафедри італ. літ-ри Болон. університету. У 1890-х рр. був сенатором. Досліджував італ. літературу пізнього середньовіч­чя й Від­родже­н­ня. У 1850–80-х рр. — палкий прихильник респ. ідей Дж. Мадзіні та Дж. Ґарібальді. Автор зб. «Rime» («Рими», 1857; пере­ви­дано під на­звою «Juvenilia» — «Юнацькі вірші», 1860), «Levia Gravia» («Легкий тягар», 1861–71), «Giambi ed epodi» («Ямби й еподи», 1867–79). Ви­ступив як поет-демократ проти епігонів романтизму з їхніми реліг.-аскет. на­строями, проти католиків-лібералів та консерват. партії. Склав «Inno a Satana» («Гімн Сатані», 1863) як символу природи й ро­зуму, носію про­гресу. У зб. «Odi barbare» («Варварські оди», 1878–89, т. 1–3) і «Rime e ritmi» («Рими й ритми», 1901) зобразив боротьбу середньовіч. міських комун, героїку Рисорджименто. Як прихильник класич. форм, К. адаптував лат. просодію до італ. віршува­н­ня, імітуючи Горація та Верґілія. Пейзажі, пройняті панте­їст. світовід­чу­т­тям, любовні пере­жива­н­ня і спогади юності пронизують зб. «Rime nuove» («Нові вірші», 1887), у якій по­єд­нано класицизм із романт. та реаліст. рисами. Автор статей про найдавніший і новіт. періоди історії італ. літ-ри, зокрема «Про роз­виток національної літератури» (1868–71), про Данте, Ф. Петрарку, Дж. Бокач­чо та ін. Присвятив вірш укр. спів­ачці С. Крушельницькій. Укр. мовою окремі твори К. пере­клали П. Грабовський, В. Щурат, Я. Бардигола, Д. Паламарчук та ін. Про К. згадували І. Франко, М. Бажан, Леся Українка («Два направления в новейшей итальянской литературе (Ада Негри и дʼАн­нунцио)» // «Зі­бра­н­ня творів», у 12 т., т. 8, К., 1977).

Завантажити статтю