КАРМА́НСЬКИЙ Петро Сильвестрович (псевдоніми і криптоніми: К., П. Г., п. к., П. К., Карманс, Петро Гіркий, Петро Гуржій, Колишній, Лесь Могильницький, Лесь Могилянський, Петро К., Петро Карм., Теодор Рак; 29. 05. 1878, м. Чесанів, нині Цеханув, Польща — 16. 04. 1956, Львів) — поет, пере­кладач, громадський діяч, журналіст. Член літературного обʼ­єд­на­н­ня «Молода муза», Спілки письмен­ників України (1940–47). На­вчався в українській гімназії Пере­мишля, католицькому «Коледжіо рутено» у Ватикаті, закінчив Львівський університет (1907). Дебютував 1899 у журналі «Руслан» (Львів). Друкувався у журналах «Бджола», «Буковина», «Діло», «Католицький всхід», «Руська хата», «Minerva». 1906 редагував журнал «Сьвіт». Працював у гімназіях Золочева, Львова, Тернополя. Пред­ставник ран­нього українського модернізму. Автор поетичних збірок «З теки само­вбивці» (1899), «Ой люлі, смутку» (1906), «Блудні огні» (1907), «Пливем по морю тьми» (1909; усі — Львів). 1913–14 — у Канаді. У газеті «Канада» (Він­ніпеґ) опублікував серію фейлетонів і памфлетів під рубрикою «Мавпʼяче зеркало», цикл нарисів «З далекого світу», дописував до газети «Свобода» (м. Джерсі-Сіті, шт. Нью-Джерсі, США). У липні 1918 викладав українську мову та літературу на вчительських курсах у Херсоні. Повернувся до Тернополя, де викладав у гімназії. У листопаді 1918 брав участь у встановлен­ні української влади у Тернополі. Обраний головою Тернопільського повітового комітету Української Національної Ради, згодом — до парламенту Західноукраїнської Народної Республіки. За власні кошти видавав і редагував урядовий вісник повітового комісаріату «Голос Поді­л­ля» (від кінця 1918 — «Український голос»). Збірка поезій «Al fresco» (Л., 1917) вважають автобіо­графічною. 1919 — секретар дипломатичної місії Української Народної Республіки у Ватикані, згодом, як пред­ставник уряду Західноукраїнської Народної Республіки — у країнах Пів­ден­ної Америки. 1919 К. від­повід­альний редактор тернопільської щоден­ної газети «Українські вісті». Кореспондент часописів «Канадійський українець» та «Америка». 1921–31 — у Бразилії. Друкувався у місцевих періодичних ви­да­н­нях. Редагував газету «Праця», видавав та редагував часопис «Український хлібороб» (1920-і роки). Редагував «Калєндар праці» на 1924, «Калєндар українського хлібороба» на 1926 і 1927. Повернувся в Галичину, викладав у Дрогобицькій гімназії, Львівському університеті. Друкував літературні та публіцистичні твори у часописах «Вісник», «Назу­стріч», «Нові шляхи», член редколегії журналу «Література і мистецтво». 1944–46 — директор Львівського літературно-меморіального музею І. Франка. У творчому доробку воєн­ного і повоєн­ного періодів — пере­клади окремих творів Й. Ґете, Ф. Шіл­лера, А. Данте, збірки «До сонця» (уві­йшли вірші від 1899), «Поеми» (дві ліро-епічні поеми, присвячені Т. Шевченку та І. Франку; обидві — Київ, 1941), «На ясній дорозі» (Л., 1952; російський пере­клад — «На светлом пути», Київ, 1952). Видав збірки нарисів «Між рідними в Пів­ден­ній Америці» (1926) і книжки спогадів «Українська богема» (1936, про «Молоду музу») та «Крізь темряву» (1956; усі — Львів). Автобіо­графію К. вміщено у його збірці «Поезії» (Київ, 1992).