Железняков Анатолій Григорович

ЖЕЛЕЗНЯКО́В Анатолій Григорович (Железняков Анатолий Григорьевич; 20. 04(02. 05). 1895, с. Федоскіно, нині у складі м. Долгопрудний Моск. обл. — 27. 07. 1919, м. Пʼятихатки, нині Дні­проп. обл., похов. у Москві) — російський революційний діяч. 1911–12 навч. у Лефортов. військ.-фельдшер. училищі (Москва), звідки від­рах. за від­мову брати участь у параді на честь імператриці. Працював на виробництві, був матросом на торг. суднах. 1915 мобіліз. на Балт. флот, 1916 дезертирував. 1917 заарешт. за участь в озброєній демонстрації і засудж. до 14-ти р. каторги. Втік із увʼязне­н­ня, брав участь у штурмі Зимового палацу, роботі 2-го Всерос. зʼ­їзду рад (належав до групи анархістів, що під­тримувала більшовиків). У січні 1918 як нач. караулу Таврій. палацу за наказом В. Леніна роз­пустив всенародно обрані Установчі збори, де більшовики не мали пере­ваги у голосах, після чого у Росії проголошено встановле­н­ня диктатури пролетаріату. Від­тоді — пом. командира більшов. загону матросів, що воював на Пд. Україні, голова рев. штабу Дунай. військ. флотилії, командир Бірзул. укріпленого р-ну (нині м. Котовськ Одес. обл.), стрілец. полку 16-ї дивізії; 1919 — на під­піл. роботі в Одесі, командир бронепо­їзда. Загинув у бою. Про нього написано низку літ. творів, пісню «Партизан Железняк» (1936, музика М. Блантера, сл. М. Голодного), знято х/ф «Матрос Железняк» (1982, реж. В. Дудін, Одес. кіностудія). Імʼям Ж. на­звано есмінець, монітор (1967 встановлений як памʼятник у Києві) та бронепо­їзд, що діяв під час 2-ї світової війни у р-ні Севастополя.

Завантажити статтю