ҐАМСАХУ́РДІА Кон­стантіне Симонович ( ; 03(15). 05. 1893, с-ще Абаша Кутаїс. губ., нині місто в Грузії — 17. 07. 1975, Тбілісі) — грузинський письмен­ник і літературо­знавець. Батько З. Ґамсахурдії. Академік АН Груз. РСР (1944). Після закін. Кутаїс. гімназії (1911) від­був до Німеч­чини, де навч. у Ляйпциз. і Мюнхен. університетах, закін. філос. факультет Берлін. університету (1919). Того ж року повернувся в Грузію. Від 1922 — ред. ж. «» («Ломісі»; друк. орган Академ. СП Грузії, у заснуван­ні якої Ґ. брав участь). Дебютував зб. лірики і новел «» («Країна, яку я бачу», 1924) як екс­пресіоніст. Того ж року ви-дав повість («Дзвони у бурі»). 1926 заарешт. органами ОГПУ, засудж. на 10 р. Покара­н­ня від­бував на Соловках (РФ), 1927 до­строково звільн. Автор новел на соц.-морал. теми («Зу­стріч з мертвим», 1919), «» («Табу», 1925–27), « » («Не­вдалий Ґаху»), « » («Хоґаїв Міндія»; обидві — 1927–29); екс­пресіоніст. повістей «» («Ліл», 1922), «» («Жіноче молоко», 1929). Нац.-громадян. пафосом пройняті новели «» («Фото­граф», 1919), («Краса», 1922) та перший роман Ґ. « » («Посмішка Діонісія», 1925). Періоду колективізації в Грузії присвятив трилогію » («Викраде­н­ня місяця», 1935–36). До від­ображе­н­ня тогочас. дійсності Ґ. звернувся в романі («Цвіті­н­ня лози», 1955). Серед творів на істор. тематику — роман « » («Правиця великого майстра», 1939; Державна премія Грузії ім. Ш. Ру­ставелі, 1964) про будівництво собору Светицховелі (символ духовно-морал. та естет. ідеалів груз. народу), історію Грузії 11 ст.; тетралогія «» («Давид Будівник», 1942–62), в якій від­ображено не лише істор.-політ. ситуацію в країні 11–12 ст., але й нац.-реліг. та військ. життя тогочас. Близького Сходу. Враже­н­ня від подорожі Україною 1930 від­творив у есе «» («Українська Феміда», 1931). Листувався з П. Тичиною, був зна­йомий з плеядою укр. митців. Автор низки есе про жит­тєвий і творчий шлях груз., вірм., рос., зх.-європ., а також укр. (М. Гоголь, М. Бажан) письмен­ників. Пере­клав груз. мовою «Божествен­ну комедію» Данте, «Страж­да­н­ня молодого Вертера» Й. Ґете, поезії В. Вітмена та ін. Т. Шевченку присвятив ст. «» («Не­скорений лицар», 1964). Твори Ґ. пере­кладено багатьма мовами народів світу, зокрема й українською (О. Мушкудіані, О. Пархомовська, З. Самійленкова, О. Синиченко, Р. Чилачава). Видав зібр. («Критичні стат­ті», т. 1–2, 1956–59), («Ви­брані твори», т. 1–8, 1958–67), («Зі­бра­н­ня творів», т. 1–10, 1973–75; усі — Тбілісі).