Вайнерт Еріх

ВА́ЙНЕРТ Еріх (Weinert Erich; 04. 08. 1890, м. Маґдебурґ, Німеч­чина — 20. 04. 1953, Берлін) — німецький письмен­ник, пере­кладач. Член АМ НДР (1950). Нац. премії НДР (1949; 1952). Навч. у школі худож. промислів (Маґдебурґ, 1908–10), у Королів. вищій худож. школі (Берлін, 1910–12). У 1905–13 — вільний художник, графік та книжк. ілюстратор. Був учасником 1-ї світової війни, після демобілізації — учителем у Маґдебурзі, актором у Кіс­сінґені і без­робітним. У 20-і рр. публікує перші сатир. вірші «Der verborgene Zeitspiegel» («Приховане дзеркало часу», 1922), «Der Gottesgnadenhecht und andere Abfälle» («Щука божою милістю та інші від­ходи», 1923), «Affentheater» («Балаган», 1925), «Politische Gedichte» («Політичні вірші», 1928); ви­ступає в ляйпциз. («Реторта») та берлін. політ.-сатир. кабаре; друкується в ліворадикал. ви­да­н­нях («Weltbühne», «Simplicissimus», «Eulenspiegel», «Roter Pfeffer» та ін.), зближується з робітн. рухом, ви­ступає на мітингах і зі­бра­н­нях. Поезії цього періоду уві­йшли до кн. «Erich Weinert spricht» («Говорить Еріх Вайнерт», 1930). Для комуніст. преси, бригад агіт­пропаганди В. писав вірші, пісні, драм. сценки. 1929 вступив до КП Німеч­чини. 1931 від­відав СРСР. Засудж. за звинуваче­н­ням у «богохульстві, роз­палюван­ні класової ненависті, закликах до пов­ста­н­ня» із забороною ви­ступати. Емігрував у Швейцарію, Францію. Публіцист. й поет. антифашист. ви­ступи В. опубл. у кн. «Rufe in die Nacht» («Нічні заклики», 1947). 1935 ви­їхав до СРСР, де в 30–40-і рр. ви­йшла низка книг: «Es kommt der Tag» («На­стане день», 1934), «Gedichte» («Поезії», 1936), «Deutschland» («Німеч­чина», 1936), «Rot Front» («Червоний фронт», 1936), «Ausgewählte Gedichte» («Ви­брані вірші», 1936), «Gegen den wahren Feind» («Проти справжнього ворога», 1944) та ін. Був учасником громадян. війни 1936–39 в Іспанії. Враже­н­ня від пере­житого від­ображено у книзі віршів, оповідань, репортажів, пере­кладів «Camaradas» («Товариші», 1951). Під час 2-ї світової війни знову в СРСР, пише вірші, листівки, прокламації до нім. солдатів, у яких викриває злочин­ну сутність гітлерів. режиму: «An die deutschen Soldaten» («До німецьких солдатів», 1942–43), «Memento Stalingrad!» («Памʼятай про Сталін­град!», 1951). Спів­засн. і президент Нац. комітету «Вільна Німеч­чина» (1943). Після поверне­н­ня 1946 на батьківщину, не­зважаючи на важку легеневу недугу, не­втомно працює як письмен­ник і держ. діяч (віце-президент Центр. упр. нар. освіти). Продовжуючи традиції нім. політ. лірики Г. Гайне, Ф. Фрайліґрата, Ґ. Веєрта та ін., В. роз­глядав поезію як зброю в соц.-політ. боротьбі. За характером і осн. спрямованістю його вірші публіцист., на­ступал.-во­йовничі, викривал.-сатир., нерідко з дидакт. на­становою та просвітн.-вихов. тенденціями. Широкий діапазон поет. засобів — від легких кабаретич. форм і афорист. гасел до тонкої словес. гри, вʼїдливого пародіюва­н­ня, гротеск. сатири на політ. процеси і сусп. порядки. В. плідно за­ймався худож. пере­кладом з франц. (Е. Потьє), рос. (поема «Демон» М. Лермонтова, вірші для дітей С. Маршака) та укр. мов. 1951 у пере­кладах В. ви­йшли кн. «Die Haidamaken und andere Dichtungen» («Гайдамаки та інші поезії») Т. Шевченка та «Ich seh ohnʼ Grenzen Felder liegen» («Я бачу без­межні поля») І. Франка. Уклав збірку творів нім. письмен­ників українською мовою «Ніч і світанок» (1937). Пере­клав для двотом. ви­да­н­ня нім. мовою «Кобзаря» Т. Шевченка (Москва, 1951) такі вірші та поеми, як «Тарасова ніч», «Чигирине, Чигирине», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний яр», «Русалка», «Причин­на», цикл «В казематі», «Не спалося, — а ніч, як море», «Думи мої, думи мої», «Сонце заходить», «Мені тринадцятий минало», «Ще як були ми козаками», «Пророк», «У тієї Катерини», «Нічого кращого немає», «Петрусь», «Якби ви знали, паничі» та ін. Укр. мовою окремі вірші В. пере­клали М. Марфієвич, М. Зісман та ін. Посмертно опубл. 9-томник «Gesammelte Werke» («Зі­бра­н­ня творів», Берлін, 1955– 69), 6-томник «Gesammelte Gedichte» («Зі­бра­н­ня віршів», Берлін; Ва­ймар, 1970–76).

Завантажити статтю