Вітте Сергій Юлійович

ВІ́ТТЕ Сергій Юлійович (Витте Сергей Юльевич; 17(29). 06. 1849, Тифліс, нині Тбілісі — 28. 02(13. 03). 1915, Петроград, нині С.-Петербург) — російський державний діяч. Почес. чл. С.-Петербур. АН (1893). Закін. Новорос. університет в Одесі (1870). Відтоді служив у канцелярії одес. генерал-губернатора, у залізнич. відомствах Одеси та Києва. Від 1877 — нач. відділу експлуатації Одес. залізниці, від 1880 — Товариства Пд.-Зх. залізниць (Київ); 1878– 81 — почес. мировий суддя Одеси; 1886–88 — управляючий Пд.-Зх. залізниць. 1888 признач. дир. деп. залізниць Міністерства фінансів Росії, переїхав до С.-Петербурга. У 1892 — міністр шляхів, 1892–1903 — міністр фінансів. Від 1903 очолював Комітет міністрів, 1905–06 — голова РМ. 1906 пішов у відставку, однак зберігав за собою посаду голови Комітету фінансів. Переконаний монархіст, входив до слов’янофіл. Одес. слов’ян. благодій. товариства, був одним із засн. «Священної дружини» (1881) — таємної монарх. організації для боротьби з рев. рухом. Поступово перейшов на позиції «бюрократа-прогресиста», речника оновлення та модернізації Росії під скіпетром самодержавства. Відомий як визначний представник банків.-пром. кіл, відіграв значну роль у розвиткові та зміцненні капіталізму в Рос. імперії, зокрема сприяв розвитку транспорту, промисловості, банків. справи, торгівлі в Україні. Серед екон. реформ, здійснених В., — введення у Рос. імперії винної монополії (1894); грош. реформа на основі золотого обігу (1897); будівництво мережі залізниць, зокрема Сибір. магістралі. У зовн. політиці був прибічником зближення з Францією та Китаєм, активно сприяв залученню у Росію іноз. капіталу, ініціатор митних угод з Німеччиною 1894 і 1904. Енергійно виступав за просування Росії до берегів Тихого океану. Напередодні рос.-япон. війни виступав за угоду з Японією ціною деяких поступок, 1905 підписав вигідний для Росії Портсмут. мир, за що був нагородж. титулом графа. Революцію 1905–07 намагався погасити шляхом поступок і гнучкої політики (скликання Держ. думи, Маніфест 17 жовтня 1905), однак згодом вдався до радикал. заходів для її придушення. Від 1906 — у відставці. Один із засн. г. «Киевское слово». 1960 у Москві перевидано «Воспоминания» В. у 3-х т.

Рекомендована література

1. Струве П. Граф С. Ю. Витте. Москва, 1915;
   Google Scholar Internet
2. Ананьич Б., Ганелин Р. С. Ю. Витте, М. П. Драгоманов и «Вольное слово» // Исследования по отечественному источниковедению. Москва; Ленинград, 1964;
   Google Scholar Internet
3. Корелин А. П. Сергей Юльевич Витте // Россия на рубеже веков: истор. портреты. Москва, 1991.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю