АБРАМО́ВИЧ Никанор Никандрович (Бурчак-Абрамович; 27. 07(08. 08). 1883, с. Мизове Ковел. пов. Волин. губ., нині Старовижів. р-ну Волин. обл. — 21. 03. 1969, м. Карлсруе, Німеч­чина) — церковний і просвітницький діяч. Закін. Волин. духовну семінарію в Житомирі, навч. у Київ. комерц. ін­ституті, а після рукоположе­н­ня в священики (1910) — у Київ. духов. академії. Пастирську діяльність роз­почав на Володимирщині (Зх. Волинь). 1915 еваку­йов. до Житомира. За рекомендацією старшого брата П. Абрамовича став чл. Товариства дослідників Волині. 1919 очолив комітет опіки над біженцями. В часи УНР був організатором укр. церковного життя; ін­структором нар. освіти Волин. губ., діяльним чл. Братства св. Спаса, що ставило одним зі своїх зав­дань від­родже­н­ня укр. традицій у православ. церкві. 1918 редагував культ.-осв. місячник «Світець», 1919 — спів­редактор україномов. часопису «Громадянин». У тому ж році видав брошуру «Просвіта на селі». Після захопле­н­ня Житомира більшовиками служив у різних парафіях Зх. Волині. Очолював рух за українізацію церк. життя на укр. теренах у Польщі, брав участь у роботі Луцької під­комісії, що здійснювала перекл. Св. Письма і богослужбових книг українською мовою, був чл. Товариства ім. митрополита П. Могили. Пере­йшов до Ковел. деканату (1939) й українізував його. 9–10 лютого 1942 у Пінську хіротонізований на єпис­копа. У березні 1942 пере­їздить до Києва, домагається спів­праці УАПЦ зі світськ. діячами, налагоджує її церк. упр. 1942 за сприя­н­ня Мстислава (Скрипника) бере участь у пере­говорах з митрополитом Олексієм (Громадським) у Почаєві (автономна церква). 1942–43 — архі­єпис­коп Київський і Чигиринський. 1943 ви­їхав з Києва на Волинь, згодом — до Варшави, а 1944 — до Німеч­чини. Від вересні 1946 мешкав у Карлсруе. Від 1950 — керівник УАПЦ в Німеч­чині, від 1953 — митрополит УАПЦ на еміграції. 1954– 61 — почес. голова товариства «Волинь» та Ін­ституту дослідів Волині у Він­ніпезі (Канада). Від 1948 був головою Богосл. наук. ін­ституту УАПЦ, редагував «Богословський вісник» (ч. 2 за лип.– груд. 1948), від верес. 1952 очолював редакційну колегію ж. «Рідна церква». За його ред. 1949 ви­йшов «Служебник», 1950 — «Часослов». Автор історичної праці «Догматично-канонічний устрій св. Православної Вселенської Церкви» // «Богословський вісник», Мюнхен, 1948, ч. 1; низки крає­знав. праць: «Наші могили: Ін­структивні вказівки до роз­копува­н­ня курганів», «Культ предків на Волині», «Історія Дерманського монастиря», «Старі церковні звичаї на Волині» та ін.