АБРАМО́ВИЧ Петро Никандрович (16(28). 01. 1881, с. Мизове Ковел. пов. Волин губ., нині Старовижів. р-ну Волин. обл. — після 1931) — громадський діяч. Брат Н. Абрамовича. Закін. Мелецьке духовне училище (1893), Волин. духовну семінарію у Кременці (1900), С.-Петербур. духовну академію (1904) зі зва­н­ням магістранта. Одночасно слухав лекції у С.-Петербур. археол. ін­ституті. Роз­почав пед. діяльність учителем російської мови у Тиврів. духов. шк. на Поділ­лі (нині Вінн. обл.). Від 1906 — учитель російської мови у Волин. духов. семінарії в Житомирі. Одночасно викладав історію педагогіки, історію літ-ри у житомир. гімназіях Н. Овсян­никової та Н. Покрамович. Дійсний член Товариства дослідників Волині (від 1909). Організатор і викл. Волин. нар. університету в Житомирі (1917), один з організаторів Братства св. Спаса, що ставило своїм зав­да­н­ням від­родже­н­ня укр. традицій у православ. церкві (1918), організатор дошк. і позакл. від­ділу при Волин. губ. земстві. Перший ректор (1919–20) та викл. (1919–31) Волин. ІНО в Житомирі, голова етногр. секції Волин. центр. музею в Житомирі (від 1923). Як прихильник укр. нац. ідеї за­знав утисків від тоталітар. системи, його прі­звище фігурує у багатьох сфабрик. кримінал. справах ГПУ як «буржуаз. укр. націоналіста». Пере­ховуючись від пере­слідувань, 1931 ви­їхав до Харкова, де працював викл. пед. ін­ституту. Подальша доля не ві­дома. Автор фундам. історіогр. праці «Минуле міста Житомира з найдавніших часів до кінця XVI ст.», рукопис якої зберігається у фондах Держ. архіву Житомир. обл. (Ф. 3409. Оп. 1. Спр. 1–4).