Лобко Василь Федотович

ЛОБКО́ Василь Федотович (16. 01. 1914, с. Ве­прик, нині Гадяц. р-ну Полтав. обл. — 19. 02. 1995, м. Бо­ярка Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) — учасник дисидентського руху. Закін. військ. училище у Москві та військ. академію в Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург). Служив у рад. армії, брав участь у бо­йових діях під час 2-ї світової війни. Після її заверше­н­ня — спів­роб. Ін­ституту гі­дромеханіки АН УРСР (Київ). Писав і роз­силав у держ. органи та роз­по­всюджував у самвидаві стат­ті на захист української мови й культури. Листувався з цього приводу із М. Рильським (1960–64), спілкувася з Б. Антоненком-Давидовичем, багатьма шістдесятниками. В березні 1963 у ви­ступі на конф. «Про культуру української мови» у Київ. університеті вимагав пошире­н­ня української мови у всіх сферах життя, у травні того ж року звільнений з роботи. Автор «Про­грами Товариства спри­ян­ня роз­по­всюджен­ню української мови» та зверне­н­ня «Просимо втрутитися, просимо від­гукнутися» (1965). У серпні 1973 заарешт. (під час обшуку, окрім самвидав. матеріалів, вилучено зб. поезій Л. «За­спів моєму українському народові»), у березні 1974 засудж. до 3-х р. увʼязне­н­ня. Після звільне­н­ня працював робітником. Від 1988 очолював раду Товариства української мови ім. Т. Шевченка, був ред. г. «Мова є нація». Видав кн. «Народе мій, проснись, вставай!: Поезії, публіцистичні роз­думи, спогади» (К., 1991). Реабіліт. 1988.

Завантажити статтю