Н
Н — вісімнадцята буква української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назва літери «ен» вживається як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «Н» («наш»), запозиченої з грецького уставного письма. У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом з іншими ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає сонорний передньоязиковий зімкнено-носовий приголосний звук, що може бути твердим [н] або м’яким [н’] (у позиції перед і та ь); у свою чергу, м’який може бути подовженим [н’:] (у позиції між голосними внаслідок повної прогресивної асиміляції). Вживається в абревіатурах (НАНУ, НОК, НДІ тощо), де перші слова — національний, науковий, а також в умовних скороченнях: н. е. (наша ера), н. с. (науковий співробітник). У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «п’ятдесят». Нині використовується у класифікаційному поділі зі значенням «вісімнадцятий»: пункт «Н» розділу К. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-н тощо.
Завантажити статтю
