Пристайко Володимир Ілліч

ПРИСТА́ЙКО Володимир Ілліч (16. 12. 1941, с. Болохів Долинського, нині Калуського р-ну Іван-Франківської обл. — 21. 01. 2008, Київ) — співробітник органів державної безпеки. Батько В. Пристайка. Генерал-лейтенант юстиції (1998). Орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня (2001). Закінчив Харківський юридичний інститут (1968), Вищі курси КДБ СРСР (Москва, 1974). Від 1970 перебував на службі в органах державної безпеки, зокрема 1987–91 — заступник начальника, начальник Слідчого відділу КДБ УРСР. Брав участь у додаткових перевірках багатьох справ і процесів доби комуністичного панування, зробив значний внесок у розроблення нормативно-правових документів із організації та реалізації заходів з офіційної реабілітації жертв репресій. Співавтор Законів «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (1991) та «Про Службу безпеки України» (1992). У 1991–93 і 2000–01 — начальник Слідчого управління, 1993–96 — радник Голови групи радників та консультантів, 1996–2000 і 2001–03 — заступник Голови Служби безпеки України. 2004 звільнений зі служби. Сприяв публікації багатьох недоступних раніше документів і матеріалів ЧК–ГПУ–НКВС, зокрема справи-формуляра М. Грушевського. У 1996 був одним із ініціаторів підготовки та друку польсько-української видавничої серії «Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб», 1997–2003 — керівником української частини спільної польсько-української робочої групи. Співавтор вступної статті, член редколегії видання «Остання адреса» (1-е — т. 1–3, 1997–99; 2-е — т. 1–2, 2003; усі — Київ).

Рекомендована література

1. Шевченко С. Слово про Генерала // День. 2008, 24 січ.;
   Google Scholar Internet
2. Глузман С. Пам’яті Володимира Ілліча Пристайка // Дзеркало тижня. 2008, 26 січ. –1 лют.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю