Реман Антоній

РЕ́МАН Антонiй (13. 05. 1840, Кракiв — 12. 01. 1917, Львiв) — ботанiк, гео­граф. Доктор ґабілітований (1868), професор (1882). Орден Залізної Корони 3-го класу (Польща). Закінчив Яґел­лонський університет у Кракові (1863), де від­тоді й працював (з пере­рвою). 1870—76 викладав ботанiку на Вищих жiночих курсах А. Баранецького. Ви­вчав рослин­нiсть Східної Галичини, особливо Карпат, подорожував Кримом і Кавказом (під­нявся на вершину г. Казбек, 5047 м). 1875—80 брав участь у 2-х екс­педицiях до Пів­ден­ної Африки. 1881—82 ви­вчав гео­графію в Бонні і Відні. 1882—1910 — засновник, завідувач кафедри і професор гео­графії, водночас 1887—88 — декан філософського факультету, 1897—98 — ректор, 1898—99 — проректор Львiвського університету, 1897—1910 — директор Гео­графічного ін­ституту цього університету. Проводив польовi гео­графічні дослідже­н­ня в Карпатах, Татрах, Альпах, на Полiс­сi i Подiл­лi. Від 1910 — на пенсії. Одним із перших гео­графiв здiйснив фiзико-гео­графічне ра­йонува­н­ня територiї Польщi, зокрема українських земель, що входили до складу Речі Посполитої до 1772. Президент Польського природо­знавчого товариства iмені М. Копернiка (1888—89). Автор праці «Ziemie dawnej Polski і sasiednich Krajow Slowianskich opisane pod wzglendem fizyczno-geograficznym» (у 2-х т., 1895—1904), перший том якої («Karpaty») мав значе­н­ня для ви­вче­н­ня гео­графії України.

Завантажити статтю