Щербицький Володимир Васильович

Визначення і загальна характеристика

ЩЕРБИ́ЦЬКИЙ Володимир Васильович (17. 02. 1918, м. Верхньодніпровськ Катеринославської губ., нині Кам’янського р-ну Дніпропетровської обл. — 16. 02. 1990, Київ) — партійний і державний діяч УРСР. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977). Ленінська премія (1982). Державні нагороди СРСР. Від 1934 перебував на комсомольській роботі. Закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (нині Дніпро, 1941). У тому ж році вступив до ВКП(б). Від 1942 служив у армії, але не воював, у грудні 1945 демобілізований. Від 1946 працював на виробництві у м. Дніпродзержинськ (нині Кам’янське); від 1948 — завідувач оргінструкторського відділу, 2-й секретар, 1952–54 — 1-й секретар Дніпродзержинського міськкому партії; 1954–55 — 2-й, 1955–57 — 1-й секретар Дніпропетровського обкому. 1957 обраний членом Президії/Політбюро і секретарем ЦК КПУ. На 20-му з’їзді КПРС обраний членом Центральної ревізійної комісії. Наприкінці лютого 1961 призначений головою РМ УРСР, від жовтня 1961 того ж року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС. Через спроби протистояти політиці М. Хрущова у липні 1963 звільнений, працював 1-м секретарем Дніпропетровського промислового обкому КПУ, а після повернення КПРС до попередньої структури очолив Дніпропетровський обком партії. У жовтні 1965 вдруге призначений головою РМ УРСР. У грудні того ж року обраний кандидатом у члени, 1971 — членом Політбюро ЦК КПРС, що було свідченням політичного протиставлення його тодішньому 1-му секретарю ЦК КПУ П. Шелесту. Хоча 8-му п’ятирічку УРСР завершила за формальними ознаками успішно, 25 травня 1972 П. Шелеста звільнили з посади 1-го секретаря ЦК КПУ у зв’язку з призначенням одним із заступників голови РМ СРСР, а його місце зайняв Щ. В Україні посилилися русифікаторський курс, боротьба проти «буржуазно-націоналістичних проявів», переслідування інтелігенції, цензура, чистка партійно-державного апарату. Підкреслюючи свою відданість курсу Л. Брежнєва на «стабільність» (на противагу хрущовським експериментам і пошукам) та прагненню зберегти систему, Щ. вживав заходів для виконання планових завдань, не виходив за рамки тодішньої соціально-економічної й ідеологічної парадигми. Однак саме це не могло запобігти падінню темпів економічного росту, фондовіддачі, продуктивності праці, особливо у сільському господарстві, національного доходу загалом. 1961–85 майже вдвічі знизилася рентабельність підприємств, економіка стала несприйнятною для нововведень та запровадження досягнень науки й техніки. Щ. уособлював керівника доби брежнєвського «розвинутого соціалізму». Це повною мірою виявила його поведінка під час аварії на Чорнобильській АЕС (квітень 1986), замовчування факту трагедії та її фатальних наслідків. Нездатність і небажання Щ. сприймати нові реалії засвідчили події періоду «перебудови» М. Горбачова. Україна найдовше серед тодішніх союзних республік залишалася «заповідником комунізму», де придушували нові неформальні політичні та громадські рухи, а влада не бажала вести діалог із їхніми представниками. Під час вересневого (1989) пленуму ЦК КПУ Щ. звернувся із заявою про звільнення його від обов’язків 1-го секретаря і члена Політбюро за віком і станом здоров’я. Присутній на пленумі М. Горбачов дав позитивну оцінку діяльності Щ., хоча було зрозуміло, що зміна керівництва в Україні відображала потребу, що давно назріла.

Завантажити статтю