Щербицький Володимир Васильович

ЩЕРБИ́ЦЬКИЙ Володимир Васильович (17. 02. 1918, м. Верх­ньодні­провськ Катеринославської губ., нині Камʼянського р-ну Дні­пропетровської обл. — 16. 02. 1990, Київ) — партійний і державний діяч УРСР. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977). Ленінська премія (1982). Державні нагороди СРСР. Від 1934 пере­бував на комсомольській роботі. Закінчив Дні­пропетровський хіміко-технологічний ін­ститут (нині Дні­про, 1941). У тому ж році вступив до ВКП(б). Від 1942 служив у армії, але не воював, у грудні 1945 демобілізований. Від 1946 працював на виробництві у м. Дні­продзержинськ (нині Камʼянське); від 1948 — завідувач оргін­структорського від­ділу, 2-й секретар, 1952—54 — 1-й секретар Дні­продзержинського міськ­кому партії; 1954—55 — 2-й, 1955—57 — 1-й секретар Дні­пропетровського обкому. 1957 обраний членом Президії/Політбюро і секретарем ЦК КПУ. На 20-му зʼ­їзді КПРС обраний членом Центральної ревізійної комісії. На­прикінці лютого 1961 при­значений головою РМ УРСР, від жовтня 1961 того ж року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС. Через спроби протистояти політиці М. Хрущова у липні 1963 звільнений, працював 1-м секретарем Дні­пропетровського промислового обкому КПУ, а після поверне­н­ня КПРС до попередньої структури очолив Дні­пропетровський обком партії. У жовтні 1965 вдруге при­значений головою РМ УРСР. У грудні того ж року обраний кандидатом у члени, 1971 — членом Політбюро ЦК КПРС, що було свідче­н­ням політичного проти­ставле­н­ня його тодішньому 1-му секретарю ЦК КПУ П. Шелесту. Хоча 8-му пʼятирічку УРСР завершила за формальними ознаками успішно, 25 травня 1972 П. Шелеста звільнили з посади 1-го секретаря ЦК КПУ у звʼязку з при­значе­н­ням одним із за­ступників голови РМ СРСР, а його місце зайняв Щ. В Україні посилилися русифікаторський курс, боротьба проти «буржуазно-націоналістичних проявів», пере­слідува­н­ня інтелігенції, цензура, чистка партійно-державного апарату. Під­креслюючи свою від­даність курсу Л. Брежнєва на «стабільність» (на противагу хрущовським екс­периментам і пошукам) та прагнен­ню зберегти систему, Щ. вживав заходів для викона­н­ня планових зав­дань, не виходив за рамки тодішньої соціально-економічної й ідеологічної парадигми. Однак саме це не могло запобігти падін­ню темпів економічного росту, фондовід­дачі, продуктивності праці, особливо у сільському господарстві, національного доходу загалом. 1961—85 майже вдвічі знизилася рентабельність під­приємств, економіка стала нес­прийнятною для ново­введень та за­провадже­н­ня досягнень науки й техніки. Щ. уособлював керівника доби брежнєвського «роз­винутого соціалізму». Це повною мірою виявила його поведінка під час аварії на Чорнобильській АЕС (квітень 1986), замовчува­н­ня факту трагедії та її фатальних наслідків. Не­здатність і небажа­н­ня Щ. спри­ймати нові реалії засвідчили події періоду «пере­будови» М. Горбачова. Україна найдовше серед тодішніх союзних республік залишалася «заповід­ником комунізму», де придушували нові неформальні політичні та громадські рухи, а влада не бажала вести діалог із їхніми пред­ставниками. Під час вересневого (1989) пленуму ЦК КПУ Щ. звернувся із заявою про звільне­н­ня його від обовʼязків 1-го секретаря і члена Політбюро за віком і станом здоровʼя. Присутній на пленумі М. Горбачов дав позитивну оцінку діяльності Щ., хоча було зро­зуміло, що зміна керівництва в Україні від­ображала потребу, що давно на­зріла.

Завантажити статтю