Тарнопольський Волтер

ТАРНОПО́ЛЬСЬКИЙ Волтер (Володимир; 01. 08. 1932, м. Ґронлід, провінція Саскачеван, Канада — 15. 09. 1993, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — канадський право­знавець, громадський діяч українського походже­н­ня. Закінчив Колумбійський (1955), Саскачеванський (1957) і Лондонський (1962) університети. Працював професором права у Саскачеванському (1959—60, 1963—67) та От­тавському (1962—63, 1979—83) університетах і у юридичній школі Осґуд-Холл при Йоркському університеті (1967—68, 1972—79); деканом факультету права Віндзорського університету (1968—72); за­ступником ректора Йоркського університету (1968, 1972—73). Почесний доктор Університету Сент-Томас (1982) й Альбертського університету (1986), королівський радник (1982). Від 1983 — суддя Верховного суду провінції Онтаріо. Як фаховий захисник прав людини брав участь у під­готовці низки законодавчих документів на провінційному та федеральному рівнях, зокрема закону (1978) та хартії (1982) про права і свободи у Канаді. Член багатьох громадських і професійних установ: директор Центру з прав людини при От­тавському університеті, віце­президент управлі­н­ня Ін­ституту імені П. Могили у Саскатуні (1964—66), президент Асоціації громадянських свобод Канади (1977—81), член Комітету з прав людини ООН (1977—83), Ін­ституту прав людини. Довголітній президент фундації Канадського ін­ституту українських студій, голова Комітету оборони В. Мороза. Автор багатьох публікацій у періодиці. У рукописах залишилися його праці «Канадські українці» (1962—83), «Багатокультурність, канадські українці та Україна» (1968—93), «Дисиденти в Радянському Союзі» (1970—79), «Права людини в СРСР і що вони означають для українців у Канаді» (1974). Зберіг спогади мистецтво­знавця, громадського діяча В. Буряника про заснува­н­ня Комітету українців Канади (1982).

Завантажити статтю