Каледонська складчастість

КАЛЕДО́НСЬКА СКЛАДЧА́СТІСТЬ — комплекс складчастих і роз­ривних деформацій земної кори, які від­бувалися в ран­ньому палеозої (кембрій, ордовик) та закінчилися місцями на початку девону. Термін «К. с.» за­пропонували франц. геолог М. Бертран (1886–87) та австр. геолог Е. Зюсс (1888) за на­звою Каледон. гір у Пн. Шотландії. К. с. проявлялася на різних ділянках земної кори в різні епохи. Роз­різняють сард.-салаїр. (середній–пізній кембрій), богем. (кінець пізнього кембрію), трюсил. (поч. ордовика), трондьєм. (між ярусами ордовика лландейло та карадок), екнес. (між ордовиком і силуром) фази. У Зх. Європі до каледонідів належать гірські споруди Британ. о-вів і Скандинавії, де показ. прикладом є гірське пасмо колиш. грампіан. геосинклінал. зони вздовж зх. узбереж­жя Норвегії. На тер. Центр. Європи вони виявлені в Брабант. масиві, Арден­нах, в окремих антиклінал. під­ня­т­тях Дейн. Сланц. гір, Гарці, а також у Судетах. У Центр. Азії каледон. складчасті зони оточують з усіх боків Сибір. платформу. Вони ві­домі на Шпіцберґені, вздовж сх. і пн. узбереж­жя Ґренландії. У Пн. Америці є на Алясці та в Ап­палац. горах, у Пд. Америці до них належать гео­структури Бразиліди, в Африці — Сахариди. Від на­ступ. у часі Герцин. складчастості (девон–карбон) каледон. гео­структури від­різняються незавершеністю їхньої геосинклінал. стадії роз­витку, від­сутністю типових пере­дових прогинів, широким роз­витком магмат. порід т. зв. ініціал. (початк.) вулканізму типу базальтів та офіоліт. формацій. З геол. від­кладами областей К. с. повʼязані числен­ні родовища заліз. руд, міді, золота, платини.

Завантажити статтю