Камчатський край

КАМЧА́ТСЬКИЙ КРАЙ — субʼєкт Російської Федерації, що охоплює пів­острів Камчатка на Далекому Сході. Створ. 2007 шляхом обʼ­єд­на­н­ня Камчат. обл. і Коряц. автоном. округу з адм. центром у м. Петропа­вловськ-Камчатський. Тер. 472,3 тис. км². За пере­писом 1989, тут проживало 466,1 тис. осіб, зокрема 43,0 тис. українців (9,1 %), серед яких 36,3 тис. мешкало в містах, 6,6 тис. — у селах. Рідною мовою на­звали українську 40,6 % (40,3 — у містах, 42,3 — у селах); ще 20,4 % ви­знали, що вільно володіють нею. Згідно з пере­писом 2010, заг. кількість насел. К. к. становила 322,0 тис. осіб: росіяни — 89 %, українці — 3,9 (11,4 тис. осіб), тубіл. народи (коряки, ітельмени, камчадали, евенки, чукчі) — 4, ін. — не за­значили нац. приналежності. Нині більшість насел. (195 тис., зокрема бл. 5 тис. українців) мешкає у Петропа­вловську-Камчатському та околицях. Офіційно п-ів Камчатка від­критий якут. і анадир. козаками у 2-й пол. 17 ст. До їхнього приходу тут мешкали тубіл. народи: ітельмени, коряки, чукчі, айни та ін. До складу Рос. імперії Камчатка уві­йшла на поч. 18 ст. Самост. Камчат. обл. існувала 1803–22 і 1849–56. У 1856–1909 — у складі Примор. обл., 1909 знову ви­окремлено самост. Камчат. обл., що охоплювала, крім п-ва Камчатка, також Чукот. п-ів і узбереж­жя Охот. моря. 1926–38 — у складі Далекосх., 1938–56 — Хабаров. країв; 1956–91 — самост. область, до якої входив Коряц. автоном. округ. Перші українці — запороз. козаки — потрапили сюди в 1765–85. Це були учасники гайдамац. руху, заслані цар. урядом на Камчатку, де з них та якут. козаків створ. камчат. козацтво, яке за­знало знач. асиміляції та метисації з місц. тубіл. народами, внаслідок чого на поч. 20 ст. лише наявність у мові камчат. козацтва поодиноких укр. слів свідчила про їхнє укр. походже­н­ня. Декілька укр. сіл засн. на Камчатці укр. пере­селенцями на поч. 20 ст. За свідче­н­ням М. Трублаїні, на малодо­ступ. зх. узбереж­жі Камчатки у 1920-х рр. існували укр. села Запорозьке (засн. 1907 побл. гирла р. Озерна за 400 км від Петропа­вловська-Камчатського), Опала, Болини, на р. Камчатка — Чорний Яр, Березовий Яр, Каменка, Гранєво та ін. Українців, які мешкали у цих селах, вважали за найкращих господарів на Камчатці. Вони за­ймалися рибальством, полюва­н­ням (пере­важно на соболя), скотарством, у долині р. Камчатка — рільництвом. У більшості сіл у 1920-х рр. українці зберігали мову, родин. і хатній побут. 1918–22 у Петропа­вловську-Камчатському пере­бував пред­ставник Укр. Далекосх. кра­йової ради, діяли Укр. громада, Камчат. укр. окружна рада, товариство «Просвіта» (у його складі — укр. муз.-драм. гурток «Українська хатка»). Делегат від українців Камчатки взяв участь у 2-му Укр. Далекосх. зʼ­їзді (січень 1918). Згідно з пере­писом 1926, на Камчатці проживало лише 339 українців. Однак із 6,8 тис. росіян, зафіксов. цим пере­писом, певна частина мала укр. походже­н­ня. Сучасне укр. насел. Камчатки сформувалося пере­важно протягом остан­ніх десятиліть існува­н­ня СРСР з українців, які прибували сюди як законтракт. робітники на рибний промисел, військовики рад. армії та флоту і кваліфіков. фахівці у різних галузях діяльності. Зі старих укр. сіл залишилося лише Запоріж­жя (колишнє Запорозьке), в якому і нині мешкають українці. 1989–2010 чисельність укр. насел. Камчатки зменшилася практично учетверо, що зумовлено насамперед соц.-екон. причинами. 1990 СП СРСР організувала по­їздку делегації укр. письмен­ників на Камчатку, що стало поштовхом для громад. самоорганізації камчат. українців. 1992–95 на Камчатці діяло Укр. земляцтво, від 1994 — Клуб укр. культури ім. І. Франка, від 1995 — Регіон. укр. культур. центр «Дні­про», від 1997 — Нац.-культурна автономія українців Камчатки. Від 1998 виходить єдина на Далекому Сх. укр. г. «Батьківщина».

Завантажити статтю