КАЗА́НСЬКИЙ Петро Євгенович (13(25). 05. 1866, Сімферополь — 1947) — право­знавець. Закінчив Московський університет (1891), де був залишений для під­готовки до професорського зва­н­ня на кафедрі між­народного права. Від 1893 — приват-доцент кафедри між­народного права Казанського університету (нині Татар­стан, РФ). 1895–96 працював у бібліотеках Берліна, Брюс­селя, Берна, Парижа, результатом чого стала докторська дисертація «Всеобщіе административные союзы государствъ» (том 1–3, О., 1897). Від 1899 — ординарний, від 1918 — заслужений ординарний професор, водночас від 1908 — декан юридичного факультету Новоросійського університету в Одесі; за сумісництвом 1912 очолив і до 1918 викладав у Вищому між­народному ін­ституті (Одеса). 1926 ви­йшов на пенсію, однак продовжував читати лекції в Університеті та був спів­робітником його бібліотеки. Досліджував про­блеми між­народного права. Окрім держав, до його субʼєктів зараховував і т. зв. між­народної спільноти, зокрема християнські Церкви; обʼ­єд­нував між­народне публічне та приватне право в єдину систему, що регулює від­носини, які виходять за межі однієї держави. У ста­т­тях про державно-політичний роз­виток Росії до більшовицького пере­вороту 1917 об­стоював засади самодержавства, в остан­ні роки життя працював над «Очерками истории и теории ком­мунизма».