Ікона на склі

ІКО́НА НА СКЛІ — жанр народного живопису. Техніка малюва­н­ня на склі має давні традиції, була ві­дома у Стародав. Римі та Візантії. У Центр. Європі роз­виток живопису на склі припадає на 18 ст.; активні центри діяли в Румунії, Словач­чині, Польщі. На­прикінці 19 ст. І. на с. набули особливого пошире­н­ня в Україні, зокрема на Гуцульщині, згодом — на Покут­ті, Буковині, Поділ­лі. І. на с. користувалися популярністю, були обʼєктом культу і невід­ʼєм. складовою побуту народу, його естет. і духов. запитів. І. на с., як правило, при­значалися для сільс. хат (роз­міщувалися на видному місці, виконували роль домаш. іконостаса) або придорож. каплиць. Комерц. фактор стимулював роботу майстрів та сприяв гео­графії пошире­н­ня І. на с. Осередки малюва­н­ня І. на с. — с. Богородчани (нині смт; ві­домі згадки про нар. майстра 2-ї пол. 19 ст. П. Німчика) та містечко Снятин (тепер місто; обидва — Івано-Фр. обл.). І. на с. анонімні, на деяких є напис про час створе­н­ня (напр., у МЕХП зберігають дві композиції, датовані 1867 і 1875); давніші виконані на про­зорому гутному склі (його дефекти — на­пливи, нерівна поверх­ня — надавали додатк. декор. ефекту); з роз­витком пром. виробництва почали використовувати фабричне листове скло. Гуцул., покут., буковин. І. на с. 19 ст. вирізняються насич. колоритом, площин­ністю зображень, декоративністю трактува­н­ня. Зразками для нар. малярів були папер. образи-дереворити, продуков. у 17–18 ст. друкарнями Києво-Печер. та Почаїв. (нині Терноп. обл.) лавр, Львів. Успен. Ставропігій. братства, а також гравюри, літо­графії зх.-європ. походже­н­ня. З них на очищену поверх­ню тонкого гутного скла копіювали на просвіт заг. контур рисунка; потім промальовували тушшю за допомогою пера чи пензля контури, графічні деталі, наносили білим штрихи, висвітлювали й по­ступово (від світліших до темніших тонів) заповнювали темпер. або олій. фарбами. Інколи до нанесе­н­ня контурів скло ґрунтували тонким шаром желатину для кращого зʼ­єд­на­н­ня фарби з гладкою поверх­нею; після висиха­н­ня контурів прописували елементи декору, складки одягу, деталі облич­чя. Використовували яскраві кольори — червоний, блакитний, зелений, жовтий, рожевий, білий; характерні доповне­н­ня — декор. орнам. мотиви рослин. походже­н­ня (рожі, лілії, дзвіночки, тюльпани, троянди); на­прикінці наносили сусал. золото і фольгу. Після висиха­н­ня І. на с. вставляли в гладкі або профільов. деревʼяні рами, пофарбовані в один колір; трапляються також рами, роз­писані орнаментом. Пантеон святих, які зна­йшли втіле­н­ня в І. на с., був досить обмеженим; найчастіше поширювали сюжети, повʼязані з давніми уявле­н­нями про боротьбу добра зі злом, з ідеєю за­ступництва, світо­глядом хліборобів, обрядами скотарів. В укр. І. на с. надавали пере­вагу Ісусу Христу та Богородиці (малювали пере­важно великим планом, на червоному тлі, в оточен­ні херувимів), образам Трьох Святителів, апостолів Петра й Павла, св. мучениць Параскеви, Варвари, Катерини. Іконо­графію Богородиці втілено у зображе­н­нях Одигітрії; поширені іконогр. тип Богородиці Годувальниці та іконо­графія Покрови зх. типу. Числен­ні зразки — зображе­н­ня Святої Трійці, нерідко по­єд­нане з Коронува­н­ням Богородиці. Образи св. Миколи Чудотворця та св. Юрія Змієборця пере­важають кількісно. Це зумовлене знач. популярністю св. Миколи серед українського народу як опікуна знедолених і покривджених, зокрема на Гуцульщині, де в кожній хаті був його образ. Св. Юрія Змієборця зображували воїном — поборником зла; пророка Іллю — на вогнен. колісниці, якою правлять ангели. Серед часто від­творюваних — сюжетні І. на с. з морал.-етич. і соц. під­текс­том: «Різдво Христове з поклоні­н­ням волхвів», «Страшний суд», «Притча про багатія та убогого Лазаря». Характер. було по­єд­на­н­ня на одній площині кількох не повʼяз. іконо­графічно образів і сюжетів, іноді роз­межов. рамкою (ймовірно, це зумовлено вподоба­н­нями замовників, котрі хотіли бачити від­разу багатьох святих — за­ступників і патронів; такі «багаточастин­ні» образи були роз­раховані на незамож. покупців). Центр. у полісюжет., багаточастин. І. на с. було роз­пʼя­т­тя; найбільш типові — зі св. Миколою або Юрієм, Іллею, Богородицею. На­прикінці 19 — поч. 20 ст. І. на с. по­ступово витіснені іконами, друков. способом олео­графії (на папері від­творювали тон зображе­н­ня і характер поверх­ні олій. живопису). Першим в Україні І. на с. високо оцінив І. Свєнціцький, з ініціативи якого вони були пред­ставлені 1939 на Ви­ставці галиц. примітиву 17–19 ст. у Львові. На­прикінці 1950-х — поч. 60-х рр. в окремих селах Прикарпа­т­тя працювали нар. майстри, які зображували на склі реліг. сюжети, букети, сцени за мотивами укр. нар. пісень. Заслуга у від­роджен­ні живопису на склі належить Я. Музиці та М. Сельській. Багато І. на с. потрапили у т. зв. спецфонди, доля більшої частини з них не ві­дома, чимало було знищено. У музей. зі­бра­н­нях, приват. колекціях України налічується бл. 500 традиц. І. на с. (у музеях Румунії, Чехії, Словач­чини, Польщі — тисячні зі­бра­н­ня). Час від часу до живопису на склі звертаються самодіял. майстри й профес. художники, зокрема викликають інтерес І. на с. І. Сколоздри.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю